Тимко взявся за косу і хотів шаркнути нею по траві, але потім озирнувся, щоб глянути ще раз, чи вже далеко відійшла Орися. І коли він побачив її, щупленьку, босоногу, одиноку, беззахисну і довірливу, як голубка в своїй любові, то перший раз у житті відчув, як хвилюючим болем застукотіло його серце, і щось ласкаве, тепле, як ті світлі сльози, що він їх змив поцілунком з личка коханої, покотилося йому в душу, і кров забухала швидше, груди задихали вільніше, і, розтираючи рукою малий гарячий клубок, що підступав до горла, Тимко подумав, що він тепер не одинокий і що йому є для чого жити на світі.
Із цієї хвилини все те, що він бачив навколо себе, чув і відчував, повнилося для нього новим змістом: йому ніби вставили інші очі, і він ними бачив тепер те, чого раніше не помічав, йому ніби підмінили душу, і він тепер відчував те, про що раніше й не догадувався. Навіть звуки він сприймав по-іншому.
Він косив повагом, раз за разом махаючи і майже не відчуваючи коси в руках. Раніше з кожним її рухом, переставляючи босі ноги по скошеній щіточці трав'яного прикорін-ня, Тимко відчував холодну і липку в'язь лугової землі, і почуття це було неприємним, тепер же земля під ногами була тепла, ласкава, як дихання паруючої ріки. Трава, яка здавалася йому раніше стальною, дзвенючою, як щось неживе, тепер розступалася перед ним прозоро-зеленою морською хвилею, як перед молодим Богом, розкриваючи те, що раніше приховувала: всю свою потаємну красу. Він бачив, що зверху вона суха і колишеться навіть без вітру, а при самій землі, між стеблинками, притаїлись росинки і яскраво поблискують.
Хвилинами його брав жаль, і він стримував косу, щоб не порушити тієї затаєної краси. «Я не знаю, чи там угорі наді мною є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі», -роздумував він. Потім знову став косити, докоряючи сам себе в душі за те, що він милується і все ж нищить цю красу.
Але одного разу на новому розгоні він зупинив косу і, кинувши її на землю, присів навпочіпки і обережно, лагідно розгорнув пальцями густий кущик трави: у зеленому затишному храмі, уся переплетена золотими нитками сонця, на високому гінкому стебельці росла лугова цариця - ромашка, і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати, зачарувало його. І він, присівши, дивився на неї, не зводячи очей, усміхаючись, як до гарненького маляти, і все шепотів: «Невісточка, невісточка», - і йому хотілося доторкнутися до неї хоч пальцем. Але він утримався, щоб не збити з неї росички, не зняти дорогої краси, дарованої природою. Він так і залишив квітку разом із густим кущиком трави в її зеленому храмі і, обережно обкосивши, пішов далі
kovalenko262
02.04.2021
Был тёплый летний день. Птицы летали высоко в небе. В окнах зданий переливалось солнце. Не далеко пел соловей и летали бабочки. Дети запускали воздушных змеев. За витринами пробовалось мороженое, длинная очередь выстроилась за ним. В тёплую погоду мальчики катались на велосипедах, а девочки играли в дочки-матери. Стояла дивная красота. Красивые облака плыли по небу. Они были на столько белые, что были похожи на сахарную вату. Влюблённые лежали на траве и представляли на кого похожи облака. Одно из облаков было похоже на бегемота другое на собаку. Во дворе мальчики играли в футбол. А на стадионе дети сдавали ГТО. Но вот начал подходить к концу дивный день. На небе сверкали яркие звёзды и уже ели заходило солнце. Ночь была короткой так как было летнее время. Люди выходили на улицу чтобы посмотреть на созвездия. Далее все шли по домам и пили чай. После сытного чаепития разошлись спать
Александрович784
02.04.2021
Завдання 1. Морфологія – це: В) розділ науки про мову, що вивчає слово як частину мови;
Завдання 2. Буква и пишеться в усіх словах рядка: Б) чИстота, щИрий, хИтрий.
Завдання 3. Вставне слово в реченні (Від морозу, ЗДАВАЛОСЯ), захололо не лише повітря, а й вітер) означає: В) невпевненість.
Завдання 4. Числівник відповідає на питання: Г) котрий? скільки?
Завдання 5. Спільнокореневі слова є в рядку: Б) день, буденний, щоденник.
Завдання 6. Відповідність між словами обох колонок: 1. Летовище. - б) аеродром; 2. Наплічник. - в) рюкзак; 3. Закінчення. - д) флексія; 4. Вертоліт. - г) гелікоптер.
Завдання 7. Відповідність між словами та їх звуковим складом: 1.В᾽юн, Ярослав, арф᾽яр, щастя. - б) звуків більше, ніж букв, в усіх словах рядка 2.Тьмяний, роздоріжжя, ллються, нетто. - г) звуків менше, ніж букв, в усіх словах рядка 3.Крайка, ясність, буряк, прийом. - а) кількість букв відповідає кількості звуків 4. Юнкер, майка, п᾽ять, майбуття. - е) звук [й] є в усіх словах рядка.
Завдання 8. Відповідність між фразеологізмами та їх тлумаченнями: 1. Скринька Пандори. - б) вмістилище зла, лиховісний дар 2. Гордіїв вузол. - а) складне переплетення обставин 3. Дамоклів меч. - д) постійна небезпека 4. Пташине молоко. - в) межа, вершина всіх бажань
Завдання 9. Відповідність займенника і розряду за значенням: 1. Котрий, чий, скільки - г) відносні 2. Стільки, такий, той - б) вказівні 3. Ніякий, ніхто, нічий - д) заперечні 4. Хто? Що? Який? - в) питальні
Завдання 10. Утворені словосполучення зі слів лівої і правої колонок: 1. Пишався + б) мною 2. Сміявся + в) з мене 3. Пробачив + д) мені 4. Дивився + а) на мене
Завдання 11. Відповідність між формами дієслова й наведеними прикладами: 1. Інфінітив. - в) підіймати 2. Особова форма. - а) мрячить 3. Дієприкметник. - д) оповитий 4. Дієприслівник. - г) забувши
Завдання 12. Вид односкладних речень: 1. Означено-особове. - г) Лупайте сю скалу! 2. Неозначено-особове. - д) Весілля справляли по-старосвітському. 3. Узагальнено-особове. - в) Більше роби та менше говори. 4. Називне. - б) Пахощі весняного лугу.
Завдання 13. Відповідність значення вставного слова і приклада: 1. Невпевненість. - г) |Може|, то птахи приносять на своїх крилах весну? 2. Джерело інформації. - б) Кімната, |за його свідченням|, була просторою. 3. Активізація уваги. - а) А завтра у мене, |знаєш|, важливі справи в місті. 4. Емоційна оцінка. - д) |Як на лихо|, потяга на станції вже не було.
Завдання 14. Відповідність між реченнями й назвами відокремлених членів, якими ускладнено ці речення. 1.Обставина: в) Який шумливий світ там, |за вікном|! 2. Додаток: д) Усі прийшли на заняття, |за винятком двох чергових|. 3. Означення: а) Божий світ, |оповитий красою|, задрімав у легенькому сні. 4. Прикладка (різновид означення): г) Осінь, |найкраща пора|, пахла з усіх підвід.
Завдання 15. Відповідність між реченнями та пунктограмами. 1. Кома при відокремлених обставинах: в) Біліє лілея серед ряски, |ваблячи око своєю дивовижною чистотою|…(О. Гончар). 2. Кома при відокремлених додатках: г) Ніхто з живих істот, |крім людини|, не піде на смертельний ризик в ім’я істини (Р. Іваничук). 3. Кома при уточнюючих членах речення: д) У жнива, |у день жаркий|, |після косовиці|, ми збирали колоски стиглої пшениці (В. Шевчук) 4. Кома при порівняльному звороті у реченні: б) Стрічаю дощ, |як сина| (І. Жиленко).
Завдання 16. Антоніми до поданих слів: моральний – аморальний, емігрант – іммігрант, гармонія – дисгармонія.
Завдання 17. Форма орудного відмінка від поданих числівників: шістдесят чотири – шістдесятьма чотирма, дев'яносто п’ять - дев'яноста п’ятьма.
Завдання 18. Сполучники: незважаючи на те що, немовби, начебто.
Тимко взявся за косу і хотів шаркнути нею по траві, але потім озирнувся, щоб глянути ще раз, чи вже далеко відійшла Орися. І коли він побачив її, щупленьку, босоногу, одиноку, беззахисну і довірливу, як голубка в своїй любові, то перший раз у житті відчув, як хвилюючим болем застукотіло його серце, і щось ласкаве, тепле, як ті світлі сльози, що він їх змив поцілунком з личка коханої, покотилося йому в душу, і кров забухала швидше, груди задихали вільніше, і, розтираючи рукою малий гарячий клубок, що підступав до горла, Тимко подумав, що він тепер не одинокий і що йому є для чого жити на світі.
Із цієї хвилини все те, що він бачив навколо себе, чув і відчував, повнилося для нього новим змістом: йому ніби вставили інші очі, і він ними бачив тепер те, чого раніше не помічав, йому ніби підмінили душу, і він тепер відчував те, про що раніше й не догадувався. Навіть звуки він сприймав по-іншому.
Він косив повагом, раз за разом махаючи і майже не відчуваючи коси в руках. Раніше з кожним її рухом, переставляючи босі ноги по скошеній щіточці трав'яного прикорін-ня, Тимко відчував холодну і липку в'язь лугової землі, і почуття це було неприємним, тепер же земля під ногами була тепла, ласкава, як дихання паруючої ріки. Трава, яка здавалася йому раніше стальною, дзвенючою, як щось неживе, тепер розступалася перед ним прозоро-зеленою морською хвилею, як перед молодим Богом, розкриваючи те, що раніше приховувала: всю свою потаємну красу. Він бачив, що зверху вона суха і колишеться навіть без вітру, а при самій землі, між стеблинками, притаїлись росинки і яскраво поблискують.
Хвилинами його брав жаль, і він стримував косу, щоб не порушити тієї затаєної краси. «Я не знаю, чи там угорі наді мною є життя, але я добре бачу, що вся краса тут, на землі», -роздумував він. Потім знову став косити, докоряючи сам себе в душі за те, що він милується і все ж нищить цю красу.
Але одного разу на новому розгоні він зупинив косу і, кинувши її на землю, присів навпочіпки і обережно, лагідно розгорнув пальцями густий кущик трави: у зеленому затишному храмі, уся переплетена золотими нитками сонця, на високому гінкому стебельці росла лугова цариця - ромашка, і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати, зачарувало його. І він, присівши, дивився на неї, не зводячи очей, усміхаючись, як до гарненького маляти, і все шепотів: «Невісточка, невісточка», - і йому хотілося доторкнутися до неї хоч пальцем. Але він утримався, щоб не збити з неї росички, не зняти дорогої краси, дарованої природою. Він так і залишив квітку разом із густим кущиком трави в її зеленому храмі і, обережно обкосивши, пішов далі