Написати твір «світ дитинства з поезій лесі українки»

Ажуть, що поет формується у дитинстві. Маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «Мрії»). Вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. Однак у Лесі Українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: Тільки дивно, що не принци. Таємницею укриті. Не вродливі королівни Розум мій очарували. Дівчинка гортала малюнки лицарських романів. Її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “Здайся!”», а переможені. Нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «Убий, не здамся!» Маленька дівчинка Леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. Вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. Можливо саме в них вона вчилася великої мужності. Ця мужність знадобилася їй у житті, допомагала боротися з власною недугою та життєвими негараздами. В іншому вірші «Як дитиною, бувало» маленька мрійниця Леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. Гулі від падіння не викликати сліз. Вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «Що болить?» — мене питали. Але я не признавалась — Я була малою горда, — Щоб не плакать, я сміялась. Такою була поетеса в дитинстві. Вона поважала в людині гордість і силу духу. Сльози Леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. Але минув час, і вже доросла Леся переглянула свої погляди. Щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: Безпощадній зброї сміху Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість. Плачу я, щоб не сміятись. Характер Лесі Українки сформувався в дитинстві. Просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.

Ось і настала ця довгоочікувана пора. Зима. Вона багато тим, що взимку дуже багато свят. Це День святого Миколая, Новий рік, Різдво Христове, Василя, Водохреще ну і звичайно день святого Валентина. Ці свята викликають у всіх українців радість, щастя, привід зібратися усією родиною за святковим столом. А коли за столом збирається вся родина, вечір забезпечений усмішкою і теплотою душі. Тому ми українці дуже любимо свята і завжди з нетерпінням їх чекаємо. Ось залишився ще один тиждень навчання і всі дітлахи підуть на канікули. А там і свята розпочнуться. Тому не потрібно зволікати, адже свято наближається !

Твір на тему Моє місто взимку (твір-опис місцевості)Летять, летять сніжинки,
Льодинки — морозинки,
І весело кружляють,
І стеляться до ніг.
Г. Бойко
Я люблю своє рідне місто Харків. Воно приваблює мене в різні пори року. І весною, коли приємно дихати чистим, свіжим повітрям. І влітку, коли буяє квітуча зелень. І восени, коли вбрані в золоті шати дерева. А взимку воно схоже на палац Снігової королеви.
Білосніжною ковдрою вкрила матінка-Зима все навколо. І почуває себе всевладною царівною в місті. Все навколо стало білим. Дерева вдягайсь у вишите діамантами вбрання. Стоять вони в забутті, зачаровані Зимою. Мороз Іванович, її вірний товариш, вправно хапає діток за щічки, носики. А Завірюха, північна подруга Зимоньки, такі жарти виробляє! Із снігу великі замети намела, що тротуаром не пройти, по шосе не проїхати! Разом із Зимою в наше місто прийшли веселі свята. Скільки дотепних жартів, запальних танців, веселих пісень, різноманітних ігор буває у парках та на святкових майданчиках!
Приємно блукати вулицями засніженого Харкова, коли від променів сонця іскриться сніжок, а гарненькі зірочки-сніжинки, падаючи додолу, неповторно ведуть свій танок. Я люблю зиму, а особливо в своєму місті.