Із словосполученням не/прочитана книга склади два речення, щоб не в одному писалося разом, а в іншому окремо.

У мене залишилась одна непрочитанных книга.
Учебник книга ещё не прочитана, Але переглянута.

Відповідь:

Я гадаю, всі люблять весну. Це період, коли природа оживає, пробуджується від зимового сну. Перші птахи повертаються з теплих країв і все навколо пронизується їх щебетом. Від такої краси радіє душа, тішиться око та співає серце. По-особливому гарно в цей період у батьківському саду. Поступово сходить сніг і земля залишається чорною, незахищеною.  Та на ній уже починають з’являтися перші квіточки – проліски. І сад стає вже зовсім інший, ніжний, чарівний. Всі дерева потопають у духмяному ароматі ніжно-рожевих пелюсток. Вишні, яблуні, груші, персики ніби затаїлись у пахучому тумані. Так і приваблюють бджілок-трудівниць. З гілочки на гілочку перестрибують пташки. Щебечуть один до одного, розповідають ранішні новини. І так приємно їх часом послухати, сидячи на ганку. Може й для себе що цікаве почується. У такий момент складно всидіти вдома. Хочеться гати за такою красою знову й знову. Весняної пори всі хороші господарі дбають про свій сад. Наприклад, мої батьки щороку обрізають зайві гілочки на деревах і оббілюють стовбури, щоб захистити від шкідників. Сад весняної пори – прекрасний. Виграє рожевими, білими, зеленими фарбами. Весна – це художник і композитор, який пробуджує наші душі, змушує знову повірити в любов.

Пояснення: Члени речення не виділила.

Іншу долю мало на україні мовне життя українського пролетаріату, точніше - українців-робітніків дореволюційного часу. ті з них, що являли собою пролетаріат у першому поколінні, були, як правило, вихідцями з селянства. їх вихідною мовною базою була говірка рідного села. але ця база не могла довго лишатися без змін: здійснюване українською мовою мовне життя робітника-українця, відірваного від мовної селянської стихії, з переселенням його (робітника) до зрусифікованого міста або заводського чи шахтарського селища, ставало ще вужчим, ніж мовне життя колишніх його односельчан. адже українською мовою такий робітник фактично міг користуватися тільки в своєму побуті, бо в усіх інших випадках (на виробництві, в різних установах, при зверненні до офіціальних осіб тощо) йому необхідно було користуватись російською мовою.