Твір мініатюра "вечірнє сонце, дякую за день"

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому.

За тих лісів просвітлений Едем

і за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,

і за мої обпечені зеніти.

За те, що завтра хоче зеленіть,

за те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.

За те, що можу, і за те, що мушу.

Вечірнє сонце, дякую за всіх,

котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.

Що десь у світі кров ще не пролито.

Вечірнє сонце, дякую за день,

за цю потребу слова, як молитви.

Мені дійсно доводилося бачити живого слона. Це могутня тварина. Своїми розмірами, вона просто захоплює мене гаючи за цією твариною, мені здавалося, що немає на світі нічого величнішого. 

 Нажаль, я дуже мало знаю про слона. Мені відомо, що слони живуть в Австралії, Африці, Америці. У середньму слони живуть біля 70 років. Вони дуже люблять банани, кокоси, різні ягоди, манго.

 Розповім одну історію, яку мені прийшлося бачити своїми власними очима. 

Це було у найкращому в Україні зоопарку, який знаходиться у Миколаєві. Слон був у закритому приміщенні, тому що на дворі була осінь. Зайшовши до приміщення я приєднався до купки людей, як гали за слоном. Але була інша купка людей, які кидали слоневі печиво, хліб, або ж просто жартували з ним. Хоча у всіх перед очами висіла табличка, на якій було написано великими буквами: "Тварин годувати заборонено". Але на це не звертали уваги. Хто що мав. старалися щось кинути. Слон був задоволений. Він хоботом збирав їжу, і у знак подяки, кивав головою. Було все чудово!

 Але ж ось у посітителів закінчилася їжа, і вони просто махали руками, імітуючи, наче кидають йому їжу. Слон озирався, нахиляв голову і хоботом щось шукав на землі, та нічого не знаходив. Здавалось, він зрозумів у чому діло. Він опустив хобота, знайшов невеличку калюжу на землі якоїсь рідини, втягнув її в себе, а потім  різко махнув хоботом на жартуючих. Усі ахнули і ршвидко відступили від огради. Жартуючим стало не до жарту. Весь їхній парадний наряд був у смердючій, жовтій рідині. Остерігаючись оказатися на місті, ми поспішили до виходу. Було весело!

 Слон це добра тварина, її не обманиш.

  

Хорошо в лесу, когда только что выпадет первый снег. Все кругом: и земля и ветки кустов, деревьев — все белое пушистое. Белое, да не совсем. Из-под лохматых хлопьев то бурый папоротник виднеется, то зеленый кустик брусники. Не успела зима все это упрятать под снег.

Шел я как-то по лесу в эту пору. Воздух был удивительно чист. Иду, прислушиваюсь, каждый звук далеко слышен. Вот застучал где-то впереди меня дятел... Я пошел осторожнее, чтобы не спугнуть птицу. Пусть себе кормится. Вышел на старую гарь. Засохшие деревья повсюду торчат.

Вижу, на одном из них дятел пристроился. Какой он нарядный! Головка и спинка черные, на затылке ярко-красное пятно, а на черных крыльях белые пятнышки и полоски. Весь пестрый, потому его пестрым дятлом и прозвали.

Уселся дятел прямо на ствол, зацепился за него острыми коготками, оперся на жесткий хвост и давай колотить по трухлявому стволу дерева своим крепким клювом. Недаром старается, - значит, выискал в гнилой древесине личинку или жука, которые деревья точат, лес портят. Раздолбит дятел дерево, достанет вредителя и съест.

Поглядел я, да и подумал: не зря дятла лесным доктором называют, ведь он больные деревья лечит, постукивает, послушивает, а потом вредителей из-под коры достает.