5речень виписати з художньої літератури, щоб були порівняння, епітети, метафори, персоніфікація, перефраз, гіпербула. дуже потрібно.

для кожної людини найдорожче, найрідніше й найкраще місце те, де вона народилася і виросла. я живу в місті харкові на проспекті фрунзе. я дуже люблю і своє місто, і свій проспект, і свій будинок.

проспект починається від найбільшого і найдовшого у харкові московського проспекту. у двадцятих роках минулого століття на цій вулиці розпочалося будівництво заводів-гігантів. а перпендикулярно до московського проспекту стали забудовувати житлові масиви. тому будинки старі, переважно триповерхові, побудовані в довоєнний або післявоєнний час.

проспект фрунзе широкий, зелений. посередині розташована алея з доріжками, лавками і чудовим фонтаном. у будь-яку пору року тут прекрасно, але найбільше мені подобається влітку. алею прикрашають різнобарвні квіти, вдень люди відпочивають з дітьми, а ввечері збирається чимало молоді. вона стала улюбленим місцем відпочинку всього району. коли стемніє, алею освітлюють ліхтарі у вигляді куль. а окраса проспекту — фонтан — ввечері виграє всіма кольорами райдуги, а вдень тішить око і надає прохолоду.

перетнувши вулиці миру та ii п’ятирічки, проспект косіора, проспект фрунзе стає ще ширшим. тепер посередині він вміщає свято-олександрівський храм, олександрійський сквер, палац дитячої та юнацької творчості. у сквері є клумби, встановлено пам’ятник святому мученику олександру, який дивиться на церкву, що гордо підноситься більш ніж на п’ятдесят метрів угору. сяють позолотою церковні бані із хрестами на маківках. огорожа приваблює красивими воротами. у вихідні дні чи свята у храмі багатолюдно.

я, як і багато моїх однолітків, відвідую палац дитячої та юнацької творчості, де ми займаємося в різних гуртках, пізнаю багато нового й цікавого. на проспекті фрунзе розміщені продуктові магазини, аптеки, банк, дитяча районна бібліотека, яку я відвідую регулярно, завжди знаходжу час, щоб прочитати цікаву книгу.

для мене рідна вулиця краща від усіх інших місць!

уперше образ рідної землі виник у моїй уяві, коли я слухав колискові пісні, які співала мені моя мати. з них яскравими живими картинами поставала перед моїм внутрішнім зором рідна україна. мені ввижався широкий безкрайній степ, який сягав аж до обрію. там хвилювалася ковила під подувами вільного степового вітру. і здавалося мені, ніби то вже не степ, а сиве море котить свої хвилі аж до обрію, за який повільно заходить червоне, наче кров, сонце.

узимку в степу моторошно, особливо вночі. срібними порошинками розсипається по снігу місячне сяйво, міниться усіма кольорами веселки білий килим, що огорнув собою степове безмежжя. дзвінкою луною розходиться степом протяжливе вовче виття, сягає аж до холодних байдужих зірок. не пощастить тій людині, яка опиниться вночі віч-на-віч із вовчою зграєю, справжньою володаркою степу.

про все це розповідали мені материнські пісні. потім образ рідної землі все частіше окреслювали мені художні твори. вони малювали в моїй уяві буйний неприборканий дніпро, його піняві хвилі, що з гуркотом котяться до берега. вони розповіли мені про запорізьку січ — міцну, нездоланну фортецю наших славних лицарів, запорозьких козаків. побачив я і могутні, велетенські церкви, на які багата наша славна україна, що сяяли білизною та золотом. побував я і на верхів’ях карпатських гір, які сягають аж до небес. і в долинах, де скрізь розкидані, наче перлинки, українські хатинки, в яких завжди панує спокій та затишок.

моя найзаповітніша мрія — побачити все це на власні очі, пуститися у мандри по своїй безмежній україні, щоб перетворити картини рідної землі, які живуть у моїй уяві, на реальність.