Художній твір з дієприслівниковими зворотами

Як чудово виглядає зимовий ліс і як гарно в ньому на прогулянці! Все навкруги біле, вкрите м’яким пухнастим снігом. На гілках могутніх дерев, особливо на широких лапах вічнозелених ялинок, уляглися невеликі купи снігу, схожі на справжні шапки. Всі дерева схилилися, напружені снігом. Коли така шапка падає з гілки, вона розпрямляється і ніби вистрілює, прагнучи до неба.
Небо блакитне і чисте, ніби сльоза. На сонці блищить сніг, переливаючись та граючи у сонячних променях скупого зимового сонця всіма барвами веселки – навіть болячи дивитись на цю розкіш природи.
Морозно. Сніг хрумає і вискрипує під ногами. І якщо взяти трохи снігу в руки та уважно його роздивитися, то можна побачити окремі сніжинки, які є найкращим витвором мистецтва найчудовішого майстра – самої природи. Ніби якийсь казковий ювелір майстерно вирізав ці ажурні крихітні зірочки.
Дерева в лісі скрізь вкриті не тільки снігом, але й інеєм та памороззю. У лісі зимовим днем тихо, здається, що всі сплять, вкриті білосніжною ковдрою. Звуки у морозному повітрі дуже швидко розносяться і лунають на далеку відстань. Тому чути, що сплять все ж таки не всі – ось ворона каркнула, ось і сорока застрекотіла, а ось подала голос ще якась зимова пташка. А зовсім поряд цвірінькає синичка. На прогулянку я взяв трохи хліба і борошна, тому ж насиплю його пташкам, бо в зимовий час їм приходиться дуже скрутно і находити собі їжу на землі, вкритій сніговим покривалом, зовсім важко.
Ні, точно, сплять в зимовому лісі не всі. Ось і чиїсь сліди на чистому снігу. Хто ж тут бігав? Скоріш усього, це заєць у своєму білому зимовому кожушку рятувався від зголоднілого сірого вовка або від рудої красуні – лисиці.
Сонце взимку ховається дуже рано, тому не треба баритися. Мені пора поспішати додому, бо на капелюшках ялинок рожевіє сніг, а білі стрункі берізки самі стають рожевими та золотавими. Ось спочатку блакитні, а потім фіолетові і сині тіні прокрадаються по снігу між мовчазних дерев. Небо починає червоніти на заході, а зі сходу стрімко іде темрява, яка за лічені хвилини нагонить подорожнього і вимусить його поспішати до своєї домівки. Вже можна побачити навіть тоненький серпок молодого місяця.
Вечоріє, становиться значно холодніше. А я повертаюсь додому, йдучи назад по своїх слідах, ще раз притоптуючи хрусткий сніг. І тільки-но я вийшов з лісу, обернувся, а ліс уже зовсім чорний на фоні синього снігового килима. На добраніч, тихий та привітливий зимовий ліс, вкритий прекрасним зимовим покривалом, ми ще побачимось!

Вперше я її побачила коли була ще зовсім маленька. Вона йшла, немов летіла. її професія загадкова й впливає на вибір кожного. Вона військовий журналіст. Грім гармат, безперервні постріли та нескінченні рани військових не лякають її, а навпаки порушують до дій. Вона звикла говорити тільки правду, доносити її до кожного серця, захищати воля й свободу своєї країни. Події в нашій рідній країні змусили її стати волонтером, навчили її допомагати іншим та боротися за життя багатьох військових. З часом і вона також взяла до своїх рук зброю, навчилася управляти важкою артилелією, стріляти з літака. Мабудь, вона знайома кожного, відчайдушна й загадкова Надія Савченко. Так, скажите ви, адже вона помилилася. Кожен же має право на помилку, кожен може щробути неправильний вибір і задихатися від його последствий, благаючи про до Але вона в певній мірі і досі не здалася, вона ще намагається тримати штурвал свого життя в своїх руках. Вона є приклад для наслідування кожного. Надія й справді щира партіотка рідної землі!

- Привіт, Петро,
- Привіт, Дмитрику,
- Коли ти виростеш, ти ким хочеш стати?
- Я ведучим на телебаченні, а ти?
- А я хочу стати космонавтом,
- А чому?
- Як чому? Відправляють тебе у космос, літаєш, їж їжу у тюбиках, про тебе пишуть в газетах, за на телебачення,
- А я гадаю, що краще самому працювати на телебаченні, камери, світло, всі на тебе дивляться, біжать до телевізорів тільки щоб твою програму подивитися, не робота - рай,
- Та ні, от коли потім через 100 років тебе по історії, по географії вивчають, коли тебе потім пам`ятають, розповідають дітям про тебе-оце рай, а коли тебе подивилися і все... Тьху,
- Як хочеш, а мені ця професія подобається,
- А мені, моя подобається,
- Ну і гаразд, хай кожен з нас стане тим ким захоче,
- А коли ми станемо, тими ким захочемо, все одно будемо дружити, так?
- Так.
- Ну все пішли на історію.