Твір про милозвучність української мови

У мові, як і в музиці, треба, щоби гарно звучало! Українська мова – особлива, бо є однією з небагатьох мов, що від природи мають внутрішні засоби гарного звучання: велика кількість голосних у словах, м’які приголосні, спрощення звуків роблять нашу мову дуже приємною для слуху. Також існують певні правила милозвучності, які варто знати, щоби, по-перше, робити мову ще красивішою, а по-друге, правильно відповідати на завдання у ЗНО.;)

Життя нашого поета таке дивне, що, слухаючи про нього, можна було б сказати, що це легенда. То й повість починається, як починаються казки: "За широкими морями, за лісами дрімучими, ще й за горами кам’яними... був колись веселий край, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями". 

З 28 на 27 лютого старого стилю в селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті кріпака пана Енгельгардта, Григорія Шевченка, народився син Тарас. 

Батько й мати на панщині, то й доглядала за малим Тарасом старша сестра Катерина, яка й сама ще була дитиною. Хочеться їй самій ще з подругами погуляти, то посадить малого в ямку на вигоні, накаже не вилазити та й майне до гурту. Згада про малого тільки тоді, як із поля покажеться череда. Вітром летить до ямки, а воно сидить. Як побачить Катрю, з плачем викидає рученята. І картає себе Катря, що покинула дитину саму на вулиці. Ідуть вони за село виглядати маму й татка. 

Минають роки... Росте Тарас... Тільки зіп’явся на ноги, почалось дитяче бурлакування, бо батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра нагороді... І мандрує дитина то на леваду, то до ставу, то за сад на могилу... 

Сад темний, густий, бур’янами зарослий. Невесела й хата Шевченків зимою та восени — кривобока, стара, стіни повигинались, солома потемніла, потрухла, мохом узялась, дірки світять голими латами. А весною зацвіте садок , посіє Катря квіти під вікнами, і суму мов не було. Вперше по весні Шевченкова родина розташувалась коло хати надворі вечеряти. Але невесела та вечеря: зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, дочка заплакана. Зайшов звичаєм сусід погомоніти й дивується, що так пізно вечеря. То мати й розповіла про їх клопіт: Тарас десь дівся. Скрізь обшукали, та так і не знайшли. Вирішили після вечері знов іти шукати.

Зарипіли десь вози; вдарила луною багатоголоса пісня. Всі забули на деякий час про хлопця, заворушились – чумаки! – повиходили назустріч. Аж тут Катря побачила Тараса. Почали допитуватись, де був. Хлопець і розповів, що заблукав у полі, стрів чумаків, вони посадили його на віз, дали батіг у руки та й привезли додому. А як повкладала мати дітей спати, а сама з сусідами сіла на призьбі, почав Тарас тихим голосом розповідати брату та сестрі, що ходив туди. Де сонце заходить, і бачив залізні стовпи, що небо підпирають. Крадькома прислухалася мати: 

—

"Не шукай правди в інших,коли в тебе її немає"      Іноді ми ображаємось на тих людей,які колись сказали неправду,але потрібно задуматись чи ми цього ніколи не робили.Є такий золотий вислів"Стався до людей так,як би ти хотів, щоб ставились до тебе"И це  дійсно так.Якщо ти будешь брехать,то люди які тебе оточують,яким ті сказав вигадану подію ,то вони бідуть вчинити так само.      Що краще солодка брехня,чи гірка правда?На мою думку гірка правда.Тому що краще сказати правду,якої б вона не була.А брехати по-перше не можна і це негарно.По-друге якщо хтось дізнається правду,то тобі буде погано.По-третє якщо,ти будешь брехати то в тебе буде не більше знайомих,а навпаки менше.     Тому,можна зробити висновок:що,брехати не потрібно.