Скласти речення зі словами всередині, нашвидку, назустріч, востанє, напам*ять(щоб писалося в одному реченні разом а в другому окремо)

Всередині маршрутки було дуже тісно. Найцікавіше починається в середині твору. Я виконав(ла) домашнє завдання нашвидку. Треба вміти самостійно надавати першу медичну до а не сподіватися на "швидку". В останнє печиво було сховано послання. Любити треба як востаннє. Нагадування краще написати, ніж  покладатися на пам'ять. Вірш треба вивчити напам'ять.

 зненацька екран погас,І в ту мить Дмитро Іванович відчув на своєму плечі чиюсь руку, Він потягнувся своєю лівою рукою,хотів скинути руку того,хто стискав йому плече,але не зміг: пальці були неначе залізні,І вся рука була важка,нещадна ворожа, він озирнувся і був шокований - це був той самий робот, про якого він щойно дивився фільм. Дмитро Іванович швижко вибіг на вулицю, і важко дихаючи. тримав вхідні двері своєї квартири і усієї сили. аби тільки той страшний робот не вирвався назовні. Але металева рука пробила двері. Дмитро Іванович з жахом біг містом, але нажаль, людей не було. робот наздагнав його, й хотів задушити, але в Дмитра Івановича було відчуття, що він кудись віддаляється від цієї скаженої залізяки. Раптом він розплющив очі і зрозумів що це був лише страшний сон, але поки він спав, фільм про робота закінчився. 
"Ось і добре, нема чого жахіття на ніч дивитися" - подумав Дмитро Іванович і пішов спати.
Ну ось, все що можу, більше нічого в голову не лізе. 

І. А. Бунін багато писав про любов, її трагедіях і рідких митях теперішнього щастя. Ці добутки відзначені незвичайною поетизацією людського почуття, у них розкрилося чудесне дарування письменника, його здатність проникати в інтимні глибини серця, з їх незвіданими й непізнаними законами. Для Буніна в щирій любові є щось загальне з вічною красою природи, тому прекрасно тільки таке почуття любові, що природно, не ложко, не вигадано. Для нього любов і існування без її – два ворожі життя, і якщо гине любов, те та, інша життя, уже не потрібна. Піднімаючи любов, Бунін не приховує, що вона приносить не тільки радість, щастя, але й дуже часто таїть у собі борошна, горе, розчарування, смерть. “Невже ви ще не знаєте, що любов і смерть зв’язані нерозривно? Щораз, коли я переживав любовну катастрофу, – я був близький до самогубства”.

Історію трагічної любові повідав Бунін в оповіданні “Сонячний удар”. Випадкове знайомство на пароплаві. Звичайне “дорожня пригода”, “скороминуща зустріч”. Але чим же закінчилося для героїв все це випадкове й скороминуще? “На мене точне затьмарення знайшло… Або, скоріше, ми обоє одержали щось начебто сонячного удару”, – зізнається супутниця поручика. Провівши її додому й повернувшись у готель, герой раптом відчув, як серце його “стиснулося незрозумілою ніжністю” при спогаді про неї. Коли ж він зрозумів, що втратив її навіки, “він відчув такий біль і таку непотрібність свого подальшого життя без її, що його охопив жах. І знову мотив підсилює трагедію людини: любов і смерть завжди поруч.