Зробити розповідь про стрітення господнє

Різдв’яний круг свят завершується празником Господнього Стрітення, що його святкуємо сорокового дня по Христовому Різдві  15 лютого. Як і Різдво, Стрітення належить до 12-ти найбільших (окрім свята над святами – Великодня) свят церковного року. В цей день згадується євангельська подія, коли на 40-й день після народження Христа, його земні батьки – Діва Марія та Йосип Обручник принесли Немовля Ісуса до Єрусалимського храму. Ці події яскраво описані в Євангелії від Луки.

-Таку назву празник має тому, що у цей день відбулася стріча Божої Дитини - маленького Ісуса і його Пресвятої Матері з праведним Семеоном, - пише в своєму етнографічному дослідженні «Обрядові дійства та розваги молоді» Дмитро Копинець, закарпатський вчитель і етнограф. - Закон Мойсея приписував, що кожна жінка по народженні дитини протягом 40 днів не сміє входити до храму, бо в тому часі вона вважалася нечистою. На ці 40 днів припадав період очищення. Діва Марія, як Божа Мати, не була зобов’язана до обряду очищення, бо освятилася Христовим Різдвом. І все ж вона у покорі сповняє приписи закону і приносить у жертву дві горлиці, бо 40-го дня відбувався обряд пожертвування Богові і народження хлопчика. За Божим просвіченням Семеон у Дитятку Ісусі пізнав Месію, бере його на руки, прегарною молитвою благодарить Господа Бога за ласку, що його очі побачили обіцяного Дух богослужби Стрітення є той самий, що й дух Христового Різдва і Богоявління: прославити Богоявління на землі, звеличити Христове Божество та віддати честь Пречистій Діві Марії як Богоматері.

Лікарське мистецтво формується не відразу, поступово виробляється вміння правильно говорити про хворобу, викладати факти так, щоб вони сприяли не погіршенню, а поліпшенню стану хворого.

Уміння розмовляти з хворим, відповідно поводитися біля ліжка стражденної людини рідко буває природженою рисою. Таке вміння необхідно розвивати в собі, виробляти б процесі щоденної роботи. У цьому полягає самоудосконалення лікаря. Лікар як старший колега повинен вчити цьому мистецтву середній і молодший медичний персонал. За такого підходу до роботи в лікувально-профілактичному закладі буде зведений до мінімуму шкідливий вплив на хвору людину необережно сказаних слів або інших дій медичних працівників.

Всесвітньо відомий український народний цілитель, лікар-фітотерапевт Євген Степанович Товстуха в книзі "Раджу ліки, перевірені тисячоліттями" (1993) пише: "Найпершим у контексті значного арсеналу засобів народної медицини українці ставлять слово, лікування словом Слово як чинник формування світогляду й характеру дитини. Слово як засіб і метод спілкування, сугестії, слово як значущий лікувальний важіль у поєднанні з іншими засобами народної медицини. Народивши дитину, мати співає їй колискових пісень Цьому факторові годиться надати особливого значення У дитини формується медитативність, позитивні емоції, закладається мова, позитивне ставлення до людей і природи ..."

Протягом певного історичного періоду, зауважує автор, українці розробили окрему форму мовного навіювання — замовляння Специфікою замовлянь та нашіптувань є те, що у процесі їхнього застосування забороняється додавати довільні слова, змінювати зміст. Такі непорушні вимоги підвищують сугестію замовлянь.

Стародавні замовляння різноманітні, зокрема замовляння про здоров'я взагалі, для немовляти, від нудьги, кольок, безсоння, переполоху, запою; від кровотечі, нічного жаху, від зубного болю, шалу (Істерії); є навіть від опіків, інфекційних хвороб, захворювань серця, легенів, рук і ніг тощо.

Замовляння, вважає Є. Товстуха, мають глибоке фольклорно-пісенне підґрунтя, за ним легко можна простежити віковічну мудрість народу, яка має за основу медитаційну магічність слова, що впливає на діяльність центральної нервової системи.

Навіть у тридцятих роках XX ст. майже у кожному селі можна було зустріти шептух, які зцілювали словом: заклинаннями, замовляннями, таємничим шепотінням. Це були не шарлатани, як то переконували безвірники. Народні традиції, звичаєве право вимагали від цих жінок дотримання обов'язкових чеснот. Вони повинні бути у літньому віці, мати приємну зовнішність, значний життєвий досвід, добру вдачу: не сваритися, щиро співчувати людям, не чинити перелюбства. Не мати "чорної" заздрості до людей, брехливої вдачі, нещирих прагнень. Усі ритуали виконувати безпосередньо біля хворого, а не з гуртом чи юрбою різних за характером, вдачею та здоров'ям людей. Сугестивні замовляння проводять тихо, проте розбірливо, лагідно, тактовно, з великою витримкою й терпінням.

Отже, слово у замовляннях діє на почуття людини. І ці слова утворюють специфічну мову, яка стає магією, мистецтвом. Зрештою, як медичне сугестивне означення спрямованої дії проти певної недуги, дисгармонійного стану, вад характеру тощо. Як бачимо, це зовсім сучасні психотерапевтичні постулати.

Потрібно також нагадати, що і в наш час багато недужих з різним рівнем освіти звертаються до жінок, які роблять навіювання, і часто після таких сеансів почуваються краще. Чи відповідає це дійсності? Так. Слово як складова навіювання, особливо для вразливої людини, та яке сказане у слушну годину у напівтемряві, пошепки, та ще із застосуванням рослинних амулетів, має велику цілющу силу. А зберігання в оселях материнки, м'яти, меліси, чебрецю, шавлії, деревію, пижми аж ніяк не свідчить про марновірство нашого народу. Леткі ефірні олії, які мають у своєму складі названі рослини, по суті дезінфікують приміщення, своїми приємними трунками заспокоюють центральну нервову систему, вселяють відчуття комфорту.

Ці узагальнення Є. С. Товстухи здаються нам надзвичайно важливими в контексті використання та формування ятросаногенії, застосування лікарем мистецтва слова та нюансів поведінки.

Додамо, що Є. С. Товстуха докладно змальовує моральну вдачу народного цілителя, вимоги до нього як до людини. Ці настанови фактично цілком відповідають класичній клятві Гіппократа. Але водночас ми маємо місток до розуміння високих людських, а відтак, І професійних якостей багатьох українських лікарів. Аура українського звичаєвого права гармонійно й позитивно вплинула на їхню особистість. Ці чудові традиції заслуговують на поновлення та заохочення.

Ещё в садике, когда все хотели стать летчиками, космонавтами, я хотела стать клоуном. Мои родители говорили:"та тебе только в цирку и работать", этим они намекали, что я совсем не серьёзная. Сначала все смеялись, думая что это глупая проффесия, но сейчас когда мне 14 лет, я понимаю что клоун это моё призвание. Когда всем грустно я пытаюсь поднять им настроение своими задорными шутками, даже в тот момент когда нужно быть более как серьёзным, я веду себя как ребёнок и найду маленький момент над которым можно пошутить. 
 Если брать более серьёзные профессии, то мне по нраву журналист или фотограф. Я люблю писать всякие статьи, у меня даже есть собственная колонка на школьной газете "школа глазами ребёнка". А профессия фотографа мне нравится потому, что я люблю снимать на камеру зверушек и природу. Мир профессий очень разнообразный, и каждая из них есть по своему интересной и полезной.