Сложить "твір роздум чому необхідно знати свого народу на украинском"

Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям.

Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.

Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".

Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.

А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!

Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.

Оказіоналізм Ієpихoнcький плач розглядаємо як результат контамінації

біблеїзму Iєpихoнcька тpуба та відомих БФО (фразеологічних одиниць

біблійного походження): плач Єремії зі значенням

«скорбота над загибеллю великої справи» [29, 131], плач на ріках вавилонських  – «туга, жаль за чимось, безповоротно втраченим» [29, 53]. На таку  контамінацію вказує контекст: Це Україна. Троя й Карфаген. І в поминальну  дудку дме джазмен, І єрихонський плач – мов символ віри [30, 62].

Джерело:

https://ff.udpu.edu.ua/wp-content/uploads/5.-zoloti-skryzhali.pdf