Вправа 348 "мамина пісня" "бабусині рушники" будь ласка, і

Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо "Люлі, люлі, прилетіли гулі", "Котку, котку-рябку", "Ходить сон коло вікон". Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: "Ходить гарбуз по городу". Підростаємо ми, дорослішають наші пісні. Уперше десь біля вогнища під час відпочинку мама навчила мене співати маршових пісень, серед них мені дуже подобаються ті, що колись правили за гімн України, — "За Україну", "Не пора". Особливо подобається "Гей, у лузі червона калина". Це вже не просто пісні, а пісні, що стали історією. Кожна пісня має свою історію, як кожна людина має свою біографію; вони цікаві, захоплюючі й неповторні.

Скоро настануть канікули. Я мрію провести їх так.
Побувати за кордоном. Подивитися як там живуть люди – моя мрія. Наприклад, у Римі дивуватися величі Колізею чи у Парижі побачити на власні очі Ейфелеву вежу. Відвідати цікаві музеї та виставкові зали. Зробити безліч чудових фотографій. Придбати сувеніри на згадку. Познайомитися з іншими людьми, відчути багатство різних мов.
Було б дуже добре, щоб моя мрія коли-небудь здійснилася.
І ще Я мрію на канікулах побувати в дитячому таборі.
Гадаю, там зможу відпочити, повеселитися. Дізнатися безліч нового. Познайомитися з новими людьми. Знайти багато хороших друзів. Побувати на екскурсіях. Побачити на власні очі нові незнайомі мені місця. Це будуть гори або море.
Ось так я б хотіла провести свої літні канікули.

Відповідь:

Пояснення:

Дієвідміну дієслова можна визначити:

а) за 3-ю особою однини, якщо наголос падає на закінчення: веде, береже (І дієвідміна); біжить, кри­чить, шумить (II дієвідміна);

б) за 3-ю особою множини за закінченнями -уть (-ють) і -ать (-ять): пишуть, виконують, клопочуться (І дієвідмі­на); нівечать, чистять, дивляться (II дієвідміна).

Безпохибно дієвідміна дієслова визначається за основою інфінітива (неозначена форма без суфікса -ти: працюва-ти, терпі-ти, чисти-ти, до ти).

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксами -і- (-Ї-), -и- або після шиплячого -а- і цей суфікс у 1-й особі однини випадає, то дієслово належить до II дієвідміни. Якщо дієслово не відповідає цим умовам, то воно належить до 1 дієвідміни. Наприклад, дієслова гуркотіти — гуркочу, гоїти — гою, ходити — ходжу, бачити — бачу, кричати — кричу, одержати — одержу (у яких суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випа­дають) належать до II дієвідміни: гуркотиш, гуркотить... гур­котять; гоїш, гоїть... гоять. Дієслова молоти, боротися, в'я­нути, класти, повзти, гуркотати, дихати, стругати (у яких немає суфіксів -і-, -и- та після шиплячого -а-), радіти — ра­дію, синіти — синію, бажати — бажаю, помічати — помічаю (у яких ці суфікси не випадають) належать до 1 дієвідміни: гуркочеш, гуркоче... гуркочуть; радієш, радіє... радіють. У дієсло­вах бити, лити, жати, почати тощо звуки и та а не є суфікса­ми (входять до кореня), тому ці дієслова належать також до І дієвідміни: б'єш, б'є... б'ють.

Із цього правила є винятки:

а) дієслова хотіти, гудіти, сопіти, ревіти, іржати (хоч у них суфікси -і-, -и- та після шиплячого -а- випадають)

належать до І дієвідміни: хочу, хочеш, хоче... хочуть; сопу (не «соплю»), сопеш, сопе... сопуть (не «соплять»);

б) дієслова бігти, боятися, стояти, спати (хоч у них немає відповідних суфіксів) належать до II дієвідміни: біжиш, біжить... біжать.

Іноді дієслова, подібні за звучанням і однакові або близькі за значенням, залежно від їхнього звукового оформлення мо­жуть належати до різних дієвідмін, наприклад: брязкотати — брязкочу, брязкочеш... брязкочуть і брязкотіти — брязкочу, бряз­котиш... брязкотять; слати — стелю, стелеш... стелють і сте­лити — стелю, стелиш... стелять; волокти — волочу, волочеш... волочуть і волочити — волочу, волочиш... волочать.