Твір-роздум "чи важливо зберігати добрі сосунки з родичами? " (зно)

Кожен із нас має свою сім'ю. В когось окрім батька та матері є брати чи сестри. Буває, що є тільки батько, або тільки мати. Сім'я може бути велика, або маленька. Але скільки б не було родичів усі вони важливі.
Часто діти втрачають зв'язок с батьками у підлітковому віці. Їх стосунки руйнюютья через непорозуміння дорослих та дітей. В голові підлітка закладується образа на своїх рідних на довгий час, або ж навіть на все життя. Але так не повинно бути. Як би ми не сварилися з рідними, вони завжди будуть найріднішими людьми на землі. 
У нас може бути багато друзів та знайомим, вони можуть бути важливими для нас. Та наскільки би ми не були з ними близькі, сім'я всеж важливіша. Рідні завжди вислухають тебе, дадуть пораду та ніколи не будуть осуджувати. Рідні ніколи не покинуть тебе і не відштовхнуть. Але це так буде, якщо бути з ними в гарних стосунках. В стосунках бувають діри, та всеж їх можна залатати.
Родичи - це самі близькі твої люди, вони пов'язані з тобой все життя і завжди будуть поруч. Важливо мати добрі стосунки з ними щоб і тобі і їм було добре. Щоб для кожного завжди була хоч одна посправжньому рідна людина.

Часто ми можемо почути від дорослих, в телепрограмах, прочитати десь в книзі чи іншому інформаційному джерелі, що всім потрібно творити добро. Але багато хто розчарувався в необхідності творити добро, адже з екранів телевізора, з реальних життєвих ситуацій ми можемо побачити, що воно, на жаль, не завжди повертається до тебе тим самим.

Так чому ж все-таки треба робити добрі справи? В першу чергу – для себе. Хіба вам не буде приємно, коли людина, якій ви до скаже вам елементарне “дякую”? Творити добро – це моральна потреба будь-якої людини. Адже від чиєїсь посмішки, подяки одразу краще стане на душі.

Творять добро не тільки люди, а й тварини. Скільки можна нарахувати випадків, коли собака виховує покинутих щенят чи котят. А чим люди гірші? Навіть не дивлячись на релігійні відмінності, в основі будь якої релігіях лежить саме добро.
В нашому світі не завжди кожен може зробити добрий вчинок і впливає на це низка факторі. Хтось боїться, що йому не віддячать, інший – боїться, що через той чи інший вчинок його не визнають люди. Наприклад, в школі група дітей може ображати дівчинку. І дехто дуже б хотів захистити її, але боїться осуду з боку інших дітей, боїться, що його не признають в компанії й з нього теж будуть глузувати. Багато людей розчаровуються в необхідності робити добро, коли не отримують подяки від цієї людини.

Але це не найголовніше, не потрібно корисливо робити добро, робіть це не заради подяки, а просто для того, щоб щиро до людині, і вам самим від цього стане краще.
Робити добро – це просто. Не потрібно боятись подати комусь руку до Для цього не потрібно здійснювати героїчні вчинки, воно проявляється в буденних речах – до бабусі перейти дорогу чи віднести важку сумку, дати їжі бездомній тварині та багато інших повсякденних речах. І той, хто навчиться робити добро просто по волі своєї душі, не чекаючи щось натомість, стане дійсно щасливою, благородною людиною.

Влітку 1212 року сталася подія, яка ввійшла в історію під назвою дитячого Хрестового походу. Історики минулого мало уваги приділяли цьому явищу, вважаючи його якщо не безглуздям, то міфом, казкою про «сміливість і відважність». Саме тому існують певні прогалини в історіографії щодо дослідження цього питання. Джерельна база також практично відсутня. Тільки побіжні згадки в розвідках щодо Четвертого та П’ятого Хрестових походів вносять деяку ясність.

За даними джерела XIII століття, Chronica regia Coloniensis («Королівська хроніка Кельна»), Дитячий хрестовий похід розпочався між Великоднем і П’ятидесятницею 1212 року. Більшість дослідників вважає, що похід був зовсім не дитячим, а участь в ньому брали підлітки та дорослі юнаки. Підставою для цього твердження є те, що в середньовічних джерелах часто проскакує слово «pueri»(«хлопчики»), а так в ті часи нібито називали усіх простолюдинів. В одній із середньовічних хронік міститься згадка про те, хто приєднався до хрестового походу:

За даними сучасників походу в ньому брало участь близько 30 тисяч людей, кожен з яких був молодшим 12 років.

Відомо, що на чолі хрестового походу французьких дітей став дванадцятирічний Стефан (Етьєн) з Клуа, якому явився Ісус в образі ченця. Ісус звелів йому організувати похід. У ньому мали брати участь діти, щоб без зброї звільнити Єрусалим. Можна припустити, що ідея походу була пов’язана з непорочністю дитячих душ. Вважалося, що дітям не може бути заподіяна будь-яка фізична шкода.

Імовірно, що хрестоносці мали різну мету участі в поході: одні хотіли здобути славу, інші – помститися за рідних,які були вбиті чи загинули. Папа Римський Інокентій ІІІ заявляв:

Так чи інакше, автори хронік згадують дитячі хрестові походи близько 51 разу. Європа замовчує про ці безумства, вочевидь, тому, що так жахливо зароджувалася культура, фасад якої зараз прикрашений гуманістичними постулатами. Проте дитячі Хрестові походи не були хрестовими походами в широкому розумінні, адже Папа не оголошував і не узаконював їх. Скоріш за все це був лише популярний рух, деталі якого доволі незрозумілі для дослідників.