Твір на тему якби я була чарівницею

Я люблю фантазувати. Дуже часто я уявляю, що маю магічні сили. Я хотів би вміти чаклувати. Тоді я б зціляв людей від важких хвороб. Така здібність до б всім людям на землі стати щасливішими!    Якби я був чарівником, то хотів би мати чарівну паличку. Вона б допомагала мені переноситися в просторі. Тоді б я міг здійснити свою мрію - подорожувати світом. На жаль, я не чарівник, а ці здібності - лише моя фантазія. Але хто знає, наскільки швидко крокуватиме вперед наука? Можливо, через кілька десятиліть кожен з нас отримає свою чарівну паличку, що здійснить усі бажання.

Життя - це мистецво , яке переється з одного покоління до іншого .

С кожним днем це мистецво може покращуватись , або погіршуватись .

З давніх часів люди вважали  , що мистецтво жити ,виживати в цьому світі це найскладніше .

З кожним днем життя нам дарує як щасливі мометни так і не дуже.

Люди народжуються зі своєю місією і виконавши її тільки вони помирают.

Життя найскладніше мистецтво , бо ти не знаєш коли почнуть з`являтись перешкоди , до прикладу малювання ти знаєшь скільки треба фарби щоб малюнок не розтікся,що б папір не розмочився, а у житті все інакше . На жаль зараз такий час , що людей вбивають навіть за добрі справи , осуджують не справедливо , до кожного з нас життя ставиться по різному ... тому воно й вважається найтруднішим не всі виживають проходячи перешкоди які да ім життя , тільки не велика кількість з них досягає справжнього результату .

Поснідавши, Гнат узяв сокиру і подався на двір. Займався пишний січневий ранок. Золотий промінь сонця перелинув зі сходу на захід, і вершечки синіх хмар зайнялись червоним полум’ям. Сонце, мов здорова червона діжа, випливало з-за краю землі та обгорталось блискучими хмарками, що спалахнули від сонячного проміння, мов солома від вогню. Гнат оглянув хуру дров, що привіз учора з лісу, і заходився рубати їх. Стук сокири по сухому дереву далеко котився в рожевому морозному повітрі… Помивши посуду після обіду та поприбиравши в хаті, Настя сіла на лаві під вікном вишивати сорочку й закинула на шию червону та чорну заполоч. Біле шитво вкрило її коліна. Настя взялась до роботи та ще раз глянула на хату. В хаті було чисто та гарно, як у квітничку. З білих стін дивились гарні боги, заквітчані сухим зіллям, обвішані рушниками. Чепурний комин білів, аж сяяв. Долівка була гладенька та жовта, як віск. Веселий ранішній промінь грав на полив’яних мисках, що стояли в миснику, ушиковані, як військо. Настя любила свою веселу, теплу хату. В сій маленькій хатині зазнала вона щастя.