Складіть словниковий диктант із 20 слів на правила правопису суфіксів.

Правопис іменникових та прикметникових суфіксів

Ведмедище, Савич, Іллівна, Володимирович, Якович, Олександрович, Григорівна, Геннадійович, гаївка, підготовка, візок, місток, пеньок, пасажир, стажист, стиліст, пломбір, ідеалізм, героїзм, акмеїст; дружній, східний, несказанний, здоровенний, невблаганний, фізичний, логопедичний, граматичний, хірургічний, специфічний, хімічний, прозаїчний, зеленуватий, синюватий, мішковатий, гордовитий, талановитий, сестрин, Олесин, бабусин, Софіїн, пташиний, солов’їний, лисячий, риб’ячий.

Правопис прикметникових, дієприкметникових та дієприслівникових суфіксів

Східний, мільярдний, дорожній, нездоланний, офтальмологічний, героїчний, зеленуватий, заячий; зроблений, прикручений, сказаний, писаний, зрубаний, молотий, колотий, розглянутий, згорнутий, митний, дужий, лежачий, киплячий, стоячий, ведучий, бажаючий, зжовклий, горілий, посивілий, зголоднілий, лежачи, стоячи, говорячи, пишучи, ведучи, бажаючи, малюючи, згіркнувши, посивівши, говоривши, написавши, засвоївши, оформивши, сказавши, досягнувши, подолавши, доповнивши.

У давнину наші предки називали Берегинею своє житло, бо воно оберігало не лише від холоду, від зла, але й берегло чистоту людської душі. Кожна частина житла мала своє символічне значення. Піч символізує собою родинне вогнище і була священна, як мати. Вона обігрівала, годувала всіх. Найсвятішим місцем у хаті була покуть. Там висіли ікони, прикрашені рушниками і пахучими травами. На покуті садили почесних гостей, молодих під час весілля, там же ставили дідуха на Різдво. Прикрасою житла служили вишиті рушники. Їх вішали над дверима, над вікнами, стелили на столі, але найкрасивішими обов’язково накривали ікони. Прикрашали хату і настінними малюнками, які служили і прикрасою, й оберегами. Малюнками розписували піч, припічки, вкладаючи свій щедрий талант у колоритні орнаменти. Під іконами стояв великий стіл, розрахований на численну родину: біля нього всі збиралися і коли їли, і коли вирішували важливі питання. На ньому завжди мала лежати прикрита рушником паляниця. Біля стола попід стіною стояла довга деревяна лава, а збоку його — велика скриня, куди складався одяг, рушники тощо. Недалеко від печі ставився деревяний настил на стовпчиках — піл. На ньому спали, а вдень, прибравши постіль, його нерідко використовували для хатніх справ. Я ніколи не жила у такій хаті, але мої пращури передали мені, мабуть, святу любов до неї, бо трепетно хвилюється моє серце, коли чую слова: Хата моя, біла хата, Казко тепла й доброти…

Це портрет козака в похідному одязі зі зброєю в руках. Художник намагається зобразити суворого і водночас задуманого запорожця.
На передньому плані картиними бачимо немолоду людину з міцною поставою. Позаду бувалого воїна — сутички, війни, битви. На смаглявому обличчі сліди часу і переживання, адже чоло пооране глибокими зморшками. Густі чорні брови суворо насуплені, в очах причаєний смуток, задума. Орлиний ніс із горбинкою надає обличчю виразу мужності, сили і впевненості в собі. На самому чубі розлігся оселедець. Довгі вуса грізно настовбурчені, а густі, як ліс, брови нависають над очима.
Одягнений чолов’яга у сорочку з жупаном. Зверху, наче шкура ведмедя, обвисає кирея. У міцних руках захисника народу застигла шабля, загартована в кривавих боях.
Образ героя, змальований художником, викликає пошану до вірного сина свого народу, нагадує славне історичне минуле.
На мою думку, художнику вдалося зобразити на картині задуманий і водночас суворий вигляд запорожця.
твір опис картини Антона Монастирського «запорожець»