Антонім - фразеологізм до слова впасти на коліна?

Впасти на коліна  - мати за ніщо когось (антонім).
(Мати велику повагу) - ( не рахуватися з кимсь,не зважати).

На сьогоднішній день людей з особливими потребами нараховується близько 3 млн

на 46 млн. населення, в нашій державі цей факт призводить до виникнення низки

проблем, пов'язаних із їхньою соціалізацією.

Більшість наших співвітчизників, виїжджаючи за кордон, дивуються, як тут багато інвалідів. Не те, що у нас! Але в Україні людей з обмеженими можливостями не менше, ніж у інших країнах світу. Можливо навіть більше. Вони просто не виходять на вулиці. А все тому, що вулиці, кафе, кінотеатри і навіть оточуючі не готові їх прийняти.

Чи часто ви зустрічаєте на вулицях вашого міста світлофори з дублюванням сигналу звуком, рельєфне мощення вулиць, адекватні пандуси, дублювання написів шрифтом Брайля та інші ознаки створення так званого доступного середовища?

Згідно з даними ООН, від 10 до 15 відсотків населення Землі, а це майже 1 мільярд осіб, є інвалідами тією чи іншою мірою. І в Україні цей відсоток не менше. Вони являють собою найчисельнішу групу меншин. І комфорт цих людей - не їхня приватна, а наша спільна проблема.

У 2008 році набула чинності Конвенція про права інвалідів і Факультативний протокол до неї. Її підписала і Україна. Документ зобов'язує країни. які приєдналися до неї, заохочувати, захищати і забезпечувати повне і рівне здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також розглядати проблематику інвалідності через призму прав людини.

Якщо говорити простою мовою, Конвенція вимагає ставитися до людей не як до нещасних отримувачів гуманітарної до , а як до повноцінних членів суспільства.

На Заході в останні десятиліття справді зуміли змінити розуміння суті інвалідності. Зараз увага все менше і менше загострюється на тому, що не так з людиною. Натомість інвалідність визнається більше як наслідок взаємодії індивіда з довкіллям, яке не враховує особливостей індивіда та обмежує його участь у повноцінному житті суспільства. Цей підхід називають соціальною моделлю інвалідності.

Наприклад, ми часто стикаємося з тим, що люди з обмеженими можливостями не беруть участі в звичних нам справах, не працюють поруч з нами, не вчаться в університеті, не голосують на виборах в сусідніх кабінках. Але це відбувається не через їхню нездатність це робити. Найчастіше - це наслідок недостатньої підготовленості середовища і оточення. Людям з особливими потребами необхідна наша підтримка і до саме в усуненні "бар'єрів", але в жодному разі не жалість або поблажливість.

Наприклад, на багатьох європейських фестивалях і концертах до квитка для людини з обмеженими можливостями безкоштовно надається квиток для супроводжуючого. В аеропорту Мюнхена для всіх, хто з яких-небудь причин не може самостійно здійснити посадку на рейс, існує спеціальна служба, яка забирає людину прямо з дому і допомагає зайняти своє місце в літаку. І це все, звісно ж, входить у вартість квитка.

Що стосується інфраструктури, то і тут дуже рідко до чогось можна причепитися. Автобуси і вагони метро облаштовані спеціальними пандусами, на кожній станції підземки зазвичай є ліфт, а якщо знадобиться до , то черговий по станції або водій зробить усе, щоб людина відчувала себе комфортно.

Володінням мовою людина відрізняється від інших живих істот. Приходячи у світ, кожен із нас потрапляє в атмосферу мови, у ній живе і розвивається. За до мови ми пізнаємо навколишню дійсність, здобуваємо знання, набуваємо здатності оцінювати явища життя, формуємо свій світогляд, вчимося планувати свої вчинки, аналізувати їх, передбачати можливі наслідки. Тільки через мову людина може сприймати й усвідомлювати думки, почуття і дії інших людей, доводити до їхнього відома результати власної мислительної діяльності, реалізовувати свої інтелектуальні можливості. За до мови люди спілкуються між собою, узагальнюють свій досвід, нагромаджують знання і передають їх один одному. Мова, отже, є дійовим інструментом формування людської особистості. 

Набуті людьми знання не зникають, вони нагромаджуються, передаються з покоління в покоління. Така передача духовних надбань, на яких базується культура, здійснюється за посередництвом мови. Внаслідок цього формується і розвивається впродовж століть і тисячоліть історична спільність людей, що має назву народ. 

Народ і його мова невіддільні одне від одного. Народ створює мову, а мова забезпечує існування народу. Народ живе доти, доки живе його мова. Людина, яка зрікається своєї мови, вбиваючи її у своїй душі, чинить злочин, зраджує ті незчисленні покоління наших попередників, які створили і зберегли для нас наш найбільший скарб — рідну мову як невичерпну скарбницю їхнього досвіду. Зберегти і примножити цей скарб — святий обов'язок кожного.