- Привіт, *ім'я*!
- Привіт, *ім'я*!
- *ім'я*, ти вже вирішив, до якого вузу ти будеш вступати? Вибач, що я так відразу відверто питаю, але для мене ця тема болюча!
- Нічого страшного немає в цьому питанні. Я буду вступати в медичний університет.
- Ти вирішив бути доктором?
- Так, але ще не вирішив, яким саме. Схиляюся до того, щоб стати хірургом. Але мені не потрібно вирішувати це питання тепер. Повчуся три роки, тоді оберу спеціалізацію.
- А чому ти вирішив стати лікарем?
- Я вважаю, що здатний до роботи хірурга. У мене міцні нерви та гостре око! До того ж лікарі зараз дуже гостро потрібні в країні, без роботи я не залишуся!
- А я, мабуть, стану юристом. Мама примушує.
- Ти що, ти ж ніколи не цікавився правознавством! В тебе абсолютно інші вподобання! Памятаєш, ми з тобою велосипед з запчастин збирали? А ти до нього потім мотор приробив?
- Я знаю. Мені техніка до вподоби. Але мама мені голову гризе: мовляв, станеш адвокатом, будеш заробляти великі гроші. Будеш, мовляв, сидіти в кабінеті в білій сорочці. А станеш інженером, то все життя по заводам пробігаєш.
- *ім'я*, я не хочу образити твою маму, але в неї застаріла інформація. Зараз в країні надлишок юристів, а от інженерів якраз не вистачає. Куди ти потім влаштуєшся на роботу, якщо в тебе немає хисту до права?
- Ти так думаєш?
- Знаєш Наталку Бабій? Вона сяк-так, з трійками, закінчила юридичний. А тепер вже два роки роботи знайти не може!
- Невже...Ну, добре! Бувай друже, я обовязково подумаю над твоєю порадою. Мені самому вся ця юриспруденція не подобається...
- Бувай, *ім'я*! Щасти тобі!
Поделитесь своими знаниями, ответьте на вопрос:
Зробити синтаксичний розбір речення (підкреслити члени речення, надписати частини мови, дати характеристику реченню) : Кажуть, начебто араби перші вміли робити дзиг′арі.
Ярославна, неквапом ступаючи з каменя на камінь, пішла
вздовж течії донизу і, не дійшовши до містка зупинилась.
Комдив ліг спати не роздягнувшись.
Не поспішаючи кудись ховаються останні шуми й гуки довгої літньої днини.
Жита зашамотіли, підіймаючи догори свої похилені колоски
З дідівського кухля, ковтнувши води, в далеке дитинство злітаю думками.
Затремтіло зразу сонне повітря, і зграї срібних звуків не заплутавшись, полетіли яром далеко в степ.
Матроси ще довго розмовляли, згадуючи рідні степи, рідні річки, а журавлик почувши, що нічого лихого йому не зроблять, заснув.
Щось крикнув до неї Давид, сам не почувши свого голосу, і ще вдарив по конях. І вже не оглядався, не чув, не бачив нічого.