Поставте наведені іменники в орудному відмінку однини. поясніть правопис. велич, сіль, ненависть, світлотінь, пастораль, подорож, вічність, вірність, гостинність, єдність, кров, мить, мідь, ртуть, мазь, паморозь, почесть, блакить, радість, вічність.

Апостроф ставиться пiсля б,п,в,м,ф
апостроф НЕ ставиться якщо я,ю,э позначають не роздiльну вимову,а пом'якшення попереднього приголосного

Люди торгувалися не весело, як було до війни, а з якоюсь похмурою настирливістю, наче бороли один одного і ніяк не могли побороти:

— Скільки ж ви даєте?

— П'ять кухлів.

— Так спідниця ж — подивіться!

— Як хочете, не силую.

— Шість!

— Нє-є...

— Дитину хвору в Полтаву на тачці везу...

— Ну то давайте вже.

— Запальнички, замки, кресала, губка, кремінь!

— ...А воно ж на ваті чи на клоччі?

— Що ви, що ви, дядечку! Осьдечки, дивіться: вата.

— Півпуда.

— Скільки?!!

— Сіль-крупка! Печатне мило загряничне! Тільки за марки!

— ...То дійдемося ми з вами?

— Хіба що на тому світі.

— Ну й люди ж! Наче до війни таких не було.

— Біда наплодила...

Ряди скінчилися.

Із повісті Григора Тютюнника "Климко"

Мабуть, кожна людина з дитинства знає народні прислів’я та приказки. Ці короткі, але влучні вислови чули ми від бабусі або дідуся, мами чи тата. Мій дід, наприклад, коли дивиться, як я щось роблю, не може втриматися і обов’язково скаже щось таке: «Сім разів відміряй, а раз відріж» або «Усе велике починається з дрібного». Через ці коментарі я інколи навіть ображався на нього. «Діду,- казав,- звідки ти знаєш, скільки разів я міряв…» А він тільки сміявся та й додавав: «Не той друг, хто медом маже, а той, хто правду каже». Звик я до цих дідових примовок, намагався не звертати на них уваги. Як же я здивувався, коли на уроці зарубіжної літератури дізнався, що улюблений дідів вислів «Мудрий навчається на чужих помилках» — то норвезька приказка. Ну, думаю, тримайся діду. Досить із мене глузувати. Тепер і я вчений.

Читать полностью: http://tvori.com.ua/tvir-na-temu-prisliv%e2%80%99ya/#ixzz4XLJWyPX8