Сукр.мовой. 1. одиничний дієприслівник не треба відокремлювати комами в реченні (розділові знаки пропущено): а. покрутившись невгамовний сірко приліг і собі. б. футболісти потренувавшись поле. в. одні сиділи на буреломі інші слухали стоячи. г. почитавши ми пішли в міський парк розваг. 2. укажіть речення, в якому правильно виділено дієприслівниковий зворот: а. нарешті стомлене козацтво прибуло до тамані, й запливши в зарослі очеретами гирла річки кубані, стало там на перепочинок. б. дмитрик біг через лід, пошкрябуючи здоровими чобітьми і з жахом думав, що то скаже йому мамка за неслухняність. в. шептало вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та бойовито. г. дух у собі запираючи лежали тухольці й дожидали ворогів.

1 - В, так как он в конце предложения;
2 - тоже В, так как если убрать часть, отделённую запятыми, то выйдет правильное предложение.

Україна майбутнього – це прекрасна та забезпечена держава. Ії поважають та цінують в Європі, та й в усьому світі. Сюди без перепинів та з охотою приїжджають у справах та відпочити громадяни з сусідніх країн. Людей приваблюють чисті повітря та вода, мальовничі краєвиди та дбайливо збережені історичні пам’ятники.

Я думаю, це буде країна насамперед без страху. Де ніхто не озирається наїжачено, очікуючи чергового «нападу» у транспорті чи в установах. Де люди ходять вільно та дихають вільно. Де всюди, в мегаполісі, маленькому містечку чи на селі можна крокувати впевнено і не боятися крадіїв та хуліганів. І просто посміхнутися перехожому на вулиці без страху, що хтось щось «подумає»!

А майбутнє України у моїй мрії прекрасне. І люди в ній прекрасні  – вони вільна та творчі на роботі, запальні та підприємливі у навчанні, доброзичливі. Українцям взагалі притаманні доброзичливість та гостинність – твори багатьох українських письменників нас у цьому переконують.  

Людина створила культуру, а культура-людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.

Мова – це прояв культури. Мова створена для того, що здійснювати процес мовлення.

Мовлення – це б передачі думок, почуттів та волевиявлень засобами мови.

Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, натомість мовлення – завжди індивідуальне: мовні засоби кожен із нас застосовує по-своєму.

Володіння мовою і вміння висловлюватися правильно, точно, логічно– показники загальної мовної культури людини.

Об’єктом вивчення культури мови є мова, а предметом – норми літературної мови.

Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях, пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.

Культура мови- це ще й загальноприйнятий мовний етикет : типові формули вітання, прощання, побажання, за тощо. Вони змінюються залежно від ситуацій спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов.

Культура мови виявляється в культурі мовлення.

Культура мовлення – вивчає рівень дотримання норм СУЛМ, майстерне використання мовно-виражальних засобів у процесі мовленнєвої діяльності особистості, в усній і писемній формах у різних сферах спілкування.

Культура мовлення – невід’ємна частина загальної культури особистості, духовне обличчя людини. Вона свідчить про її загальний розвиток.

Формування високої культури мовлення є невід’ємною ознакою загальнолюдської культури, зокрема для фахівця.

Культура усного й писемного мовлення фахівця є не лише відображенням його вихованості, інтелігентності, чистоти помислів та вчинків, а й визначає в цілому культуру його праці й, що особливо важливо, культуру взаємин у щоденному спілкуванні в найрізноманітніших сферах мовленнєвої діяльності: від приватного спілкування − до спілкування на державному рівні.