Як ти вважаєш, дієслово найсильнішою частиною мови. я вважаю що воно рівносильне з іменником, а як вважаете ви?

дієслово хоч і є частиною граматичної основи,та все ж воно не має значення без іменника і залежне від нього

Не давно я прочитав комедію Тараса Григоровича Шевченка “Сон” “У всякого своя доля”. У цому творі я хочу поділитися з вами о моїх враження отриманих після прочитання цієї комедії.
Перше що вразило мене-це епіграф поеми, в якому автор розкриває головну ідею твору: довести до читача правду про країну зла та насильства. На самому початку автор іронічно змальовує людей, які населяли країну і розповідає про їхню працю в таких рядках: “той мурує-той руйнує”. Сюжет поеми складається з 3-х картин в яких автор по черзі описує Україну, Сибір та столицю Російської імперії Санкт-Петербург. В першій картині автор дуже вдало змальовує рідні пейзажі та схід сонця в безтурботних тонах. Але раптом як грім серед ясного неба автор придивляється та баче: як під тином лежить опухла від голоду дитина, що не все так гарно на рідній земл,і що люди потерпають від експлуатації на панщині, мруть від голоду, тяжких хвороб. Ось що вражає в цій картині вдало змальований поетом пейзаж та страшні муки рідного народу на його красивій землі.
Друга картина-це політ над вічною мерзлотою Сибіром. Тут автор також доносить до читача пейзаж, але зимовий. Далі герой комедії чує, як затріщали кайдани і як тяжко людям у неволі. Тут герой бачить не тільки злочинців, але й на думку автора, чесних і справедливих людей, одним словом цвіт нації. Ця картина ще страшніша за попередню, бо тут герой зрозумів до чого дійшов уряд зібравши всіх неугодних у тісній могилі. Далі герой ставить запитання: а за що народ терпить такі муки, і обвинувачує в цьому царя. Далі автор рішуче закликає боротися проти царату. Ось чим вразила мене ця частина, рішучістю автора та його закликами боротьби проти гнобителів.
Третя картина, як і попередні починаються з пейзажу, але на цей раз вже міського. Автор описує російські міста. Коли герой потрапляє в столицю імперії то зустрічає свого земляка дрібного чиновника, який своєї рідної мови відцурався та чужої не навчився. Тут автор називає цього чоловіка мерзенним каламарем і описує його, як втратившого національну свідомість та гідність. Потім герой потрапляє до палацу царя і викрикує: “Ось де рай!”. Потім автор вдало змальовує панів, називаючи їх пикатими. Пузатими. Потім автор описує царське подружжя застосовуючи при цьому різні художні засоби. І вкінці автор доходить висновку що цар це не цар без тюрми народів-Сибіру, без своєї челяді, та чиновників. Ця частина дуже вражає сатиричними описами царату та чиновників.
Ця сатирична поема дуже вдало поєднала в собі опис страждань простого народу, який не прокладаючи сил тяжко працює на своїй землі і водночас вмирає з голоду, та райське життя панів, які живуть собі безтурботно в розкоші та достатку.

Казка про Весну  

Зібралася Весна-красна в гості в північні краї. Всю зиму вона провела разом з перелітними птахами на теплому півдні, а як стало сонечко все вище і вище на небі підніматися, тут вона і вирішила летіти.  

Просить Весна перелітних птахів - гусей, лебедів: «Віднесіть мене подалі на північ, там мене чекають не дочекаються і люди, і звірі, і птахи, і різні крихітні жучки-павучки». Але птахи побоялися летіти на північ: «Там, кажуть, сніг і лід, холод і голод, там, кажуть, ми всі замерзнемо і загинемо». Скільки Весна не просила, ніхто не хотів її у північні краї віднести. Зовсім вона засумувала: що ж, видно, доведеться все життя на півдні прожити. Раптом вона чує голос звідкись з височини: «Не журися, Весна-красна, сідай на мене, я тебе швидко на північ доставлю». Глянула вгору, а по небу над нею пливе біла пухнаста хмарка. Зраділа Весна, забралася на хмарку і полетіла у північні краї. Летить та вниз, на землю, поглядає. А там, на землі, всі радіють, всі її зустрічають. У полях рясніють проталини, біжать струмки, зламують на річці лід, а кущі та дерева в лісах і садах покриваються великими, готовими ось-ось вже розкритися бруньками.  

Полетіла Весна красна з півдня на північ на білій пухнастій хмарці. А слідом за нею потягнулися в рідні краї незліченні зграї перелітних птахів - гусей, лебедів і всякої крилатої дрібниці: жайворонки, шпаки, дрозди, зяблики, піночки, славки ...  

Так з того часу люди й запримітили: як з’явиться на небі перша пухнаста хмарка, так, значить, на ньому Весна-красна прилетить. Чекай тепер з дня на день тепла, талої води, чекай з півдня веселих крилатих гостей ...