Вопрос из 38 учебника по укр.мове за 4 кл. коваленко 2015г.: в каких словах из текста ниже в корне происходит чередование гласных звуков (о-і, е-і)? у давні часи, коли ще не було мила, римляни вмивалися з піском. цей дуже дрібний пісок спеціально завозили з берегів нилу. а єгиптянам милом слугувала паста з бджолиного воску, котру змішували з водою. згодом римляни для вмиванняпочали застосовувати попіл та соду, ще пізніше навчилися виготовляти мило з тваринного жиру та попелу.

Цей дуже дрібний пісок спеціально завозили з берегів Нілу

Слово... Буденність і значущість. Простота і таїна. Звичайність і магія. І це все вміщається у слові. Мабуть, коли створювалась мова як засіб спілкування, людство ще не усвідомлювало до кінця силу слів. Бо якось би убезпечило себе від його смертоносної дії. Слова зради, підлості вбивають щось значуще, що існує в людині заради добра і милосердя. 
Щастя і горе, радість і смуток - усе може бути в одному слові. І єдина залежність від контексту вимовлених слів та від почуттів, що закладаються в цьому слові. 
"Яке щастя!" - і руки простягнені назустріч синочкові, який тупцяє по зеленому моріжку, усміхнені оченята звернені до матусі, до всього доброго світу, до людей, які ще не встигли для цього маляти зробити нічого злого і підступного. Це все ще попереду, а сьогодні - зелений моріжок, лагідні руки мами, барвисті метелики, що розважають і бавлять маленьку людину. 
"Яке там щастя!" - і зболені очі старенької жінки опущені донизу, до долоні, що простягнена за милостинею. Роки прожиті. Доля не була ласкавою, багато довелося пережити: відривала від себе останній шматочок, економила кожну копійку, аби дітям було добре, щоб вони жили краще, ніж батьки. І ось... Рідні діти відцурались, кажуть, що в них теж не вистачає грошей, що треба до зими встигнути ремонт у квартирі зробити, тож до матері вони не наїздяться, не вона одна бідує: он скільки таких пенсіонерів. Але ж тим пенсіонерам (кого вона знає) хоч інколи діти допомагають, а то й забирають до себе, щоб доглядіти до смерті. Але це в інших, а в неї... Тепер ось - доводиться просити на шматок хліба, соромно й очі підвести, бо тяжко працювала весь вік, а на пенсію, виходить, і не заробила. 
"А щоб тобі щастя не було!" - і злобно перекошений рот, люттю налиті очі. Страшно в такі очі зазирнути, бо повіє від такого погляду таким мороком злоби й ненависті, що аж кров у жилах застигне. І слово в устах такої людини звучить зловісно й страшно. Найтемніші закутки відкрилися в душі й вихлюпнулися назовні через слово, боляче зачепивши когось із ближніх. 
Слово одне, а бач, що воно може. Та все ж людина придумала слова не для зла, не для нападу, а для добра і взаєморозуміння. Тому, коли почуєш щось недоброзичливе, то знайди відповідник доброго слова і злоба, як хвороба, відступить. Шануй і бережи добре слово на всі випадки життя, і добро, створене тобою, тобі ж і повернеться, а на землі ще однією доброю людиною стане більше.

Осінній пейзаж! Як зачаровує він своєю тендітно красою та яскравими барвами! Дерева навколо одягли золотисто–червоні вбрання та стоять, такі величні й неприступні. Осінь, неначе талановитий художник малює свої акварелі. Декілька мазків та увесь світ стає іншим. Чи можливо пізнати знайомий клен, що росте під моїм вікном? Він, наче дерево з чарівної казки, сяє золотими сполохами у відблисках блідого сонячного проміння.

Яскраво палають ягоді калини та горобини, мерехтить у повітрі тонка срібляста павутинка. Я люблю осінь, тому ця пора року, як ніяка інша, пробуджує нашу фантазію та уяву.

Ось листя, коричневе золотисте, багряне, барвисте, кружляє навколо, неначе стайка дивовижних метеликів, і зробив на льоту декілька танцювальних піруетів, плавно лягає на землю, встилаючи її дорогоцінним килимом.

А які прекрасні останні осінні квіти! Є щось сумне та світле у їх примарній красі, у їх гірковато – п’янкому ароматі, у ніжності пелюстків…Пишні та різнокольорові айстрі, елегантні жоржини, тендітні, тонкі хризантеми…Я замальовую їх до свого альбому, щоб навічно зберегти ці красу на паперових аркушах, але ж не можливо наздогнати у таланті саму осінь!

Навіть коли йде дощ, пейзажна картина не втрачає своєї цільності та гармонії. Небо набуває темного, кольору, стає глибоко синім, майже чорним, неначе свинець…Такий окрас створює чудовий контраст із загальною червоно – золотою гамою, що панує навколо. Летять кришталеві дощові краплі,створюючи на асфальті дзеркальця з калюж… Навіть повітря восени перестає бути звичайним, прозорим, воно наповнюється солодкою димкою і наче набуває певної густоти та щільності.

Час минає і осінь вносить зміни до своєї картини: оголяються дерева, темнішає килим із листя, що вкриває дороги та тропки, увесь пейзаж набуває більш видержаного темно – коричневого та бордового забарвлення.

Світ навколо стає трохи сумним, але все одно, безумовно, вишуканим та прекрасним. Не одне століття найвидатніші поети та художники, присвячують свої найкращі творі саме осені, її оспівують у віршах, вона зароджує свої особливі мотиви. Чарівний осінній пейзаж завжди буде джерелом натхнення та захоплення, дивовижним витвором мистецтвам, дарованим людству самою природою.