Твир на тему"чому я пишаюся своею подругой"

Моя подруга - добра й гарна людина. Їй можно вірити, й берегти свої таємниці. Вона завжди зі мною, вона вірить в меня, в те що в мене все вийде. І я дуже вдячна їй за це.

Ми з нею дуже схожі. Моя мама каже - як дві краплі води, тобто однакові. Вона завжди захищає мене, бореться. Допомагає в складну годину. Вона як янгол, добра й ніжна.

Моя подруга - дуже добра персона. І я цим пишаюсь

- Привіт, Оксано!
- Привіт, Альонко! Як ся маєш?
- Добре, у мене тепер є справи, тож нудьгувати ніколи! А в тебе?
- Міркую, чим би таким зайнятись, цікавим і корисним водночас… Вибач, а які це в тебе справи з’явились?
- Я навчаю свого двоюрідного брата української мови!
- Та не може бути! Ти ще сама маленька!
- Так, але він молодший від мене. До того ж я добре знаю українську мову і завжди на уроках отримую вищі бали!
- А твій брат зовсім не знає української мови?
- Зовсім! Мої дядько та тітка, його батьки,  переїхали сюди з Білорусі, з міста Гомеля, місяць тому. А Сашко вивчав в школі лише білоруську мову!
- Але ж білоруська мова, здається, схожа з українською?
- Це тільки так здається, але насправді слова вимовляються інакше! І орфографія зовсім інша!
- І яким чином ти навчаєш Сашка української мови?
- Поки що дуже просто. Я показую йому предмети та кажу, як вони називаються українською. Він повторює, а потім повинен  мені скласти речення з цими словами.
- А ти пробувала давати йому читати українські тексти?
- Так, але він так кумедно читає, що я не можу втриматися від сміху! Начебто хтось узяв та перекрутив усі слова!
- Альонко, мені здається, що я можу до тобі навчати Сашка української мови. У мене є кілька цікавих ідей щодо того, як можна організувати уроки. А також я точно не буду сміятися, коли він стане читати.
- Оксанко, я так вдячна тобі! Ти собі не уявляєш! Мені так потрібна до
- Нема за що! Ну, я побігла! Коли мені до вас прийти?
- Можна завтра о п’ятій, Сашко якраз буде у нас.
- Ну, тоді до зустрічі!
- До зустрічі! Ще раз красно тобі дякую! Побачимось!

Коли з'явився Тишка в нашому дворі, вам ніхто не скаже. Інші собаки якось швидко зникали, а він був старожилом нашого двору. Одного разу йому дала притулок самотня бабуся. Тишка всюди її супроводжував. Коли бабуся померла, пес першим сповістив про це мешканців під'їзду. Він так жалібно скиглив у квартирі, що сусіди затурбувалися. Після смерті господарки Тишка назавжди переселився в двір. В одному з під'їздів йому влаштували нічліг: послали шматочок ковдри, поставили миску з водою, а їжі йому вистачало.