Написати твір-роздум на тему " і на землі немає більших втіх, ніж слово, що єднає нас усіх"

Я думаю ,що на нашій землі немає більшої втіхи ніж слово ,яке єднає нас усіх.Існує легенда про Вавилонську вежу ,що колись люди в давні часи говорили на одній мові ,але коли вони пішли всупереч Богу,щоб побудувати вежу тоді він розгнівався і зробив так ,що люди не могли розуміти одне одного.Люди зібралися в групки і так утворилися різні країни з своєю вимовою.Дотепер існує мовний бар'єр який важко подолати всі ми вивчаємо англійську ,щоб хоч якось зрозуміти одне одного.
Як добре ,що ми розуміємо нашу українську солов'їну мову.

Літо... Найпрекрасніша пора. І я завжди з нетерпінням чекаю на нього.
Влітку я допомагав бабусі в городі та дідусеві на пасіці. Коли я закінчував роботу вдома, то виходив на вулицю погуляти з друзями. Ми купалися в ставку, грали у футбол, збирали лікарські трави, але найбільше мені сподобалося ловити рибу.
Одного разу мій тато, я та мій друг Віталик вирішили піти порибалити. Коли виходили, було темно, аж ось запалав небосхил - це сходило сонце. Спочатку воно освітило темні верхівки дерев, а через де-кілька хвилин ми побачили березовий гай і до цього ще сонний ставок. На траві блищали крапельки роси, здавалося, що це міріади зірок спустилися на землю.
Біля оповитого вранішнім туманом ставка, своїм співом нас зустріли пташки в крилами журавель. Терпкий аромат польових квітів лоскотав ніздрі.
Ми зупинилися на березі і у зручному місці розклали свої нехитрі снасті. Як по команді, закинули гачки з лескою у воду. Першим у воді застрибав поплавок у мого тата, ще хвилина - і тато витяг окунця. Потім я витяг карася. Мій друг Віталик не забарився і теж витяг карася.
Втомлені, але веселі, з уловом ми поверталися додому. Першим нас зустрів мій собака Чара. Він швидко побіг до нас і почав обнюхувати і крутити руденьким хвостом.
Але час, нажаль, спливає... Скоро закінчилися канікули, і треба було знову повертатися до міста, щоб продовжити навчання.
Як чудово влітку!

моя бабушка живёт в рязани. этот город находится недалеко от нас, поэтому я уже не раз бывал у бабушки в гостях. каждый раз, когда я приезжаю к ней в гости, я гуляю с бабушкой по городу. часто мы приходим в рязанский кремль. он, конечно, меньше, чем московский, но тоже интересный. там находится музей, где можно увидеть раз­ные старинные вещи.

бабушка живёт в своём одноэтажном до­мике на окраине рязани. этот домик красивый с резными ставнями на окнах, на крыше красная черепица.

когда я в гостях у бабушки, у меня сра­зу появляется много нужных дел: необходимо встретиться со своими друзьями из соседних домов, сбегать на речку, которая протекает сразу за бабушкиным огородиком. потом мы с идём в берёзовую рощу. она нахо­дится тоже недалеко от бабушкиного домика. когда я наиграюсь и прихожу домой, ба­бушка начинает угощать меня разными вкус­ностями: малиновым вареньем, душистым ча­ем с травами, тульскими пряниками, пирогами с визигой (это спинки осетров так называются), а ещё на столе всегда есть яблоки, потому что у бабушки свой сад с большими яблонями. после еды я опять бегу на улицу, а роди­тели остаются дома с бабушкой — отдыхают, разговаривают о жизни, папа по хо­зяйству. так проходит первый день нашего пребы­вания у бабушки. в этот раз всё так и было. я привык к размеренной жизни в гостях у ба­бушки, и мне это нравится. я полюбил это спокойствие и порядок. в следующем году мы наверняка опять поедем к бабушке, может быть, даже съездим к ней в гости два раза.