Потрібно описати українську мову, красивими словами. типу красива, милозвучна, чудова і т. д. мені не потрібен твір, потрібні просто

Україна — моя рідна країна, тому я дуже люблю все українське: мову, культуру, історію, звичаї та традиції.

Мелодійна й співуча українська мова

Щороку, як тільки настає літо і закінчуються заняття в школі, батьки відправляють мене до бабусі, яка живе в селищі, недалеко від лісу. Там дуже чисте повітря, красива природа, а в саду і городі росте безліч смачних і корисних овочів і фруктів. Недалеко від селища протікає чистий і швидка річка. Ми з друзями часто ходимо купатися і загоряти. Одного разу, коли ми купалися в річці, стався випадок, який спочатку дуже всіх налякала, але після ми згадували про нього не без захоплення. А сталося ось що. Ми грали, загоряли, купалися біля берега. І тут хтось запропонував плавати наввипередки. Хлопчаки з радістю погодилися, а дівчата дивилися на цю затію з побоюванням. Хлопці були в основному з селища, до того ж трохи старші за нас. Всі вони чудово плавали. І ось почалося змагання. Дівчатка залишилися на берез гали за змаганням. Раптом, в стороні від нас, почувся слабкий зойк, і ми побачили, що у воді знаходиться дівчинка років шести. Вона злякано колотила руками по воді, намагаючись до берега. Але стрімка течія не давало їй цього зробити. Хлопчаки вже спливли досить далеко і там, за поворотом річки, що вийшли на берег відпочити. Вони не бачили, що відбувається. А ми страшенно перелякалися і не знали, що робити. Дівчинка ледве трималася на воді, течія відносила її все далі і далі. Ми розуміли, що їй потрібно швидко до але вона була дуже далеко. До того ж нас лякало швидка течія, яка в тому місці навіть нагадувало вир. Стали кликати на до але навколо нікого не було. І тут пролунав несподіваний сплеск, і ми побачили, що хтось стрибнув у воду і пливе до дівчинки. Потім ми побачили, що це був хлопчик з сусіднього селища. Іноді він ходив разом з нами на річку. Ми дуже здивувалися: у тому місці був дуже високий обрив, а внизу стирчали корчі. Ніхто б не ризикнув стрибати з цього берега у воду, хоча всі розуміли, що від пологого пляжу до потопаючої не до течія відносить її в іншу сторону. Хлопчик стрибнув трохи осторонь, і йому довелося пливти проти течії. Долаючи опір вируючої води, він швидко наближався до дівчинці, яка тим часом зуміла якось дотягнутися до стирчала з води гілки і вхопилася за неї. Ми, затамувавши подих, стежили за подіями вже майже добрався до дівчинки, як раптом нова сильна хвиля накрила її і відірвала від гілки. Хлопчик не розгубився і спробував перехопити бідолаху. Але це йому не вдалося. Тоді він кинувся знову за нею. Оскільки він плив швидко і тепер вже за течією, то зміг скоро наздогнати дитину. Вона тут же схопилася за нього, і вони благополучно дісталися до берега. Дівчинка була врятована. Тут уже ми всі підбігли до неї, стали укутувати в рушники, питати, як вона себе почуває. Дізнавшись, де вона живе, ми вирішили довести її прямо до будинку. А скромно стояв осторонь, витираючи намоклі волосся. Ми всі дивилися на нього з захопленням. Все-таки не перевелися і в наш час сміливі, самовіддані люди, готові піти на ризик заради порятунку життя іншої людини! Мені дуже подобається читати книги про великі звершення, подвиги. Я чомусь завжди уявляв людей, здатних на такі вчинки, сильними, мужніми, високого зросту. А насправді все виявилося зовсім інакше. Минулого літа ми з моїм другом Сережкою пішли на міський ставок купатися і загоряти. Я дуже люблю плавати і можу пере наш ставок від одного берега до іншого. Сергій ж завжди хлюпоче на березі, де вода не піднімається вище грудей. У нього якийсь панічний страх, він навіть не пірнав ніколи. Однак Сергій - мій друг, і я ніколи не сміявся над його недоліками. Цього разу вода була холодна, але я все одно вирішив дістатися до протилежного берега. І ось, коли я плив назад, мої ноги звело судомою. Я тримався, скільки міг, але швидко зрозумів, що до берега мені не до Сережка відразу відчув, що трапилася біда, і, коли я став борсатися, він схопив наш м'яч і з розгону кинувся в воду. Допливши до мене, він засунув м'яч мені в руки, а сам по-собачому поплив поруч. Він страхував мене, хоча я прекрасно розумів, чого коштувала йому ця рішучість. Коли ми дісталися до берега, Сергій допоміг мені вибратися і став розтирати мої ноги. Судома пройшла, і тільки тоді мій друг заплакав. Ось який подвиг здійснив мій друг. Самий звичайний худий, невисокий, веснянкуватий і нечесаний хлопчисько.

Народ — це дух, це заповіти батьків, відповідальність за те, чим вони жили й за що боролися, за саму пам’ять про них і за ту землю, якою вона була, це гордість за все, що звершене попередниками, це сором за все добре, що втрачене, загублене, від чого відцуралися, це надії на майбутнє, бажання прославити свій народ, зробити його могутнішим. Але це й матеріальна культура, передана в спадок. Від материнських пісень над колискою до могил і пам’ятників. Доля тяжко позбиткувалася над нами: ми не маємо могил ні Сагайдачного, ні Богуна, ні Кривоноса, ні Палія, ні Гонти, ні Залізняка — нічиєї, крім могили Івана Сірка, та й ту зуміли спаплюжити нерозумні чи лихі люди. Що ж маємо ми як народ, як нація? Що творить нашу національну гордість, якщо все понищено? Творить нас наша пам’ять, закладена в народних піснях, переказах, легендах. Саме пам’ять народу робить нас людьми.

Так, людина створила культуру. Створила мову, пісню, книгу, архітектуру, живопис, літературу. А тепер вона зберігає свої надбання із століття в століття, і ці здобутки культури, власне, і є ознакою нашої приналежності до людського роду, ознакою нашого творчого генію.

Ми створили мову, а тепер мова творить нас, змушує нас мислити певними конструкціями й означеннями, нав’язує нам певне світобачення. Отже, ми існуємо в мові так само, як мова існує в нас.

І користуватися мовою, виявляється, не так вже й просто. Всебічному розвиткові особистості сприяє висока культура мови. Це вміння, по-перше, правильно розмовляти і писати і, по-друге, активно використовувати мовні знання і творчо застосовувати їх відповідно до обставин спілкування.

Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше людина має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою, засвоївши її змалку, вона користується повсякденно, а й тому, що рідна мова — це невід’ємна частка Батьківщини, голос свого народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі.

Мова — це не тільки засіб спілкування, а й природне джерело інформації про народ. Кожен українець, кожен громадянин України повинен досконало володіти українською мовою, спілкуватися нею скрізь, де цього вимагає душачи закон. Українець, який не знає своєї мови, не поважає себе, топче свою національну гідність. Разом із символікою мова — основний елемент нашої державності.

Володіння у всій повноті мовною лексикою в її обробленій і викінченій формі — це висока культура народу. Для цивілізованих народів національна мова — то їх гордість.

Наші предки стояли на високому рівні людської цивілізації, бо спілкувалися рідною мовою. Говорити українською мовою — це піднятися до високого рівня свідомості, особливо тепер, коли розбудовується наша держава. «Людина, байдужа до рідної мови, — дикун», — говорив російський письменник Паустовський. І доти матимуть нас за дикунів, допоки не відчуємо національної гідності, а відчуємо тоді, коли заговоримо рідною мовою.

Культура загалом творить наше світосприйняття, тобто те, що ми називаємо «картиною світу».

Протягом віків людина намагалася розгадати таємницю великого порядку Всесвіту, який давньогрецькі філософи тому й називали Космосом, бо це означало «порядок», «краса», тобто щось протилежне хаосу й потворності.

З найдавніших часів людина намагалася осмислити світ як ціле, відображаючи це у творах мистецтва — книгах, картинах, архітектурних спорудах. Цей спадок культури — і наше з вами бачення світу, його розуміння.

Надбанням нашої культури, тієї, що творить нас, є й усна народна творчість, або так звана усна словесність, яка в усіх народів розвивалася ще до створення писемності. Твори усної народної творчості виникали тоді, коли якась талановита людина давала творчий поштовх загальним думкам. Загал тоді підхоплював цей творчий імпульс і розвивав його. Про автора найчастіше в такому випадку забували, ніколи не згадували про нього, а пісня або інший твір усної народної творчості переходила з уст в уста, ставала надбанням усіх і кожного. Так здебільшого виникали всі фольклорні твори.

Неоціненними пам’ятками духовної скарбниці українського народу є думи та історичні пісні, в яких відбито героїчні й драматичні події його історії, звитяжної боротьби за визволення з-під соціального та національного гніту.

У родинних піснях виспівував наш народ свою буденність, переживання звичайної людини, її щастя й горе, кохання й страждання. І хіба не хвилюють нас ці пісні? Хіба не запам’ятовується на все життя материнська колискова, її ніжне слово, сказане до нас?

Культура — це ознака людської творчості, а людина — породження цієї культури. Отже, коло замкнене, а. коло, як відомо, є найдосконалішою у світі фігурою.

Гармонія існування людства заснована на його культурі.