59 ! влане висловлювання на тему що цінуємо сьогодні в коханні. .

Окружающий мир и природа - это то, что окружает нашу жизнь, дарит нам красоту, тепло и возможность любить и ценить растительный и животный мир, живущий в тесном соседстве с человеком.

Но с каждым десятилетием окружающему миру природы все сложнее подстраиваться под человека, под его разрушительные для среды виды деятельности, массовое использование и потребление природных ресурсов. Задумываемся ли мы о защите нашего дома, нашей Земли? Не стали ли мы заложниками индустриального  прогресса, когда окружающий мир преобразуется во благо и удобство человека, при этом все больше стесняя и оттесняя естественный природный мир.

К сожалению, человек не принес этому миру добра. За последние 400 лет мы уничтожили более 160 видов животных и птиц. Мы занимали их места: распахивали земли, на которых они селились. Рубили деревья, на которых они вили гнезда. Охотились на них, планомерно истребляли. Травили их ядами на полях, которые у них же и отобрали. Мы используем мировой океан и загрязняем воду, мы отравляем воздух, выпустив в небо отработанный углекислый газ. К огромному сожалению, в погоне за новыми технологиями для улучшения качества жизни человека, мы загрязнили свою планету и, даже, начали загрязнять космос летающим космическим мусором.

И у нас есть долг перед природой и всем окружающем миром в котором мы с ней едины. Наша задача – сохранить богатства природы и восстановить их.

Как очистить окружающую среду от былых и настоящих ошибок человека? Возможно, именно новые технологии, с использованием альтернативных источников энергии, биотоплива, не загрязняющих природу, смогут улучшить экологию. Но не только технологические разработки исправить сложившуюся опасную экологическую ситуацию на Земле. Только наше осознание и объединение всех людей из всех стран мира, в борьбе за чистоту  окружающего мира,  избавит родную планету от наших ошибок

Дедалі жорсткокішим, егоїстичнішим і меркантильнішим стає світ. Як часто буває, що ми лише хочемо один від одного вигоди, хочемо, щоб було добре нам, ми ж бо себе любимо, ми ж бо найкращі… І як мало місця залишилося для любові…  

На жаль, зараз так мало людей вірять у справжнє кохання… А я вірю… Просто вірю. Я вірю, що « через тисячі літ лиш приходить подібне кохання», вірю в любов, готову на страждання й жертви. І хай мені говорять, що насправді все чудово лише у мелодрамах і в романах. Нехай. І нехай я помиляюсь, але не перестану вірити. Бо для чого тоді жити людині, якщо вона не вміє любити?  

Ніхто до кінця не зрозумів, мабуть, що таке любов. І не всім дано це усвідомити. Легко любити, якщо все чудово, якщо поруч тебе – красива, розумна дружина, хороша господиня, або сильний і мужній чоловік, який завжди приносить в дім гроші і забезпечує сім’ю, якщо ви живете у розкішній трьохкімнатній квартирі в центрі, маєте дачу за містом і їздите на «Мерседесі»… А якщо трохи по-іншому? Якщо життя вносить свої корективи, і тобі доводиться чимось жертвувати заради коханої людини? В кращому випадку – не вимагати нової шуби і десятого плаття, а зводити кінці з кінцями від зарплати до зарплати. Це,звісно, ще можливо, так живуть, мабуть, багато сімей. А якщо стається так, що твоя друга половинка опиняється на інвалідному кріслі? Я завжди задаю собі питання: а чи змогла би я?... Чи змогла би я присвятити повністю своє життя для когось, не бажаючи нічого взамін? Чи змогла би я без нарікання так жити? Чи змогла би я бути біля коханої людини і любити її? Так, саме любити! Не з обов’язку, навіть не тому, що обіцяла бути в горі і недугах, не з жалості, а просто з любові? Любити… Не чекаючи нічого взамін… Знаючи, що попереду тебе чекає не прекрасний відпочинок на березі моря, не вилазки на природу,в гори, не нічні поїздки, несподіванки, сюрпризи, не дорогі подарунки, а важкі будні, щоденний догляд і присвята… Тому я вважаю, що важливим аспектом в коханні є жертовність. В наш час дійсно  цінують цю рису, адже насправді є так мало людей, які вміють жертвувати собою, своїм звичним життя, кар’єрою, мріями заради щастя іншого …  

Недавно прочитала історію молодої дівчини про те, як вона вийшла заміж за незрячого хлопця. Вона знала, на що йде. Знала, що він ніколи не побачить її обличчя, не знатиме, яка вона, не побачить чудової природи, вони не гатимуть разом за заходом сонця, не переглядатимуть разом спільні фото. Він не бачитиме краси кругом, а вона не зможе йому про все розповісти… Але вони люблять… Просто люблять, незважаючи ні на що.  

    Кохання приносить щастя. Лише потрібно вірити і по-справжньому любити. Кохати не тому, що він має важливе становище в суспільстві чи багато заробляє. Кохати тому, що він для тебе найкращий, бо він тебе розуміє, підтримує, і з ним ти можеш бути насправді щасливою.

Жив на світі іменник. Він був дуже гарний, до людям називати речі своїми іменами. Усі любили іменник та поважали його за цю службу, але іноді він почував себе в реченнях дуже самотньо. Частіше всього сумував іменник тоді, коли ним користувалися маленькі діти, що не знали ще досить слів, аби складати великі речення. Тоді він кликав на до свого друга - прикметника. Коли прикметник приходив, то речення ураз ставало цікавішим та гарнішим. Іграшки ставали не просто іграшками, а цікавими. Дівчатка не просто дівчатками, а красивими. Вони допомагають одне одному постійно.

Жили собі в країні знань дві частини мови Іменник  та Прикметник. І були вони добрими  друзями.  В кожного була своя роль, своє значення в українській мові.

Та якось, одного разу  вирішив Прикметник, що він головніше від  Іменника. Образився Іменник і вони посварилися.

Зовсім погано стало Прикметнику без Іменника, зрозумів він свою помилку.

І пішов до Іменника просити пробачення.

Прийшов і говорить:   " Без тебе речення вже й не речення, а казна-що, і не можна нічого зрозуміти.Пробач мені ".  І звичайно Іменник пробачив Прикметника.

І стали вони знову друзями. Але тепер кожен з них розуміє свою роль в країні знань і поважає іншого.