Сочинение на тему мы должны что то давать родной стране или она нам?

Мы должны стране даже своей верой в неё что она всех победит . Страна должна давать нам образование и жизнь без страха и боли

З самого ранку небо над містом затягувало темно-сизими хмарами. На вулицях потихеньку темніло, ніби вже вечоріло. Але дощу ще не було. Ми сиділи на уроці літератури, коли побачили у вікно, що піднявся вітер. Він дув рвучко, кидався пожухлим листям, навіть ламав гілля дерев. Вітер був холодним. 
І ось по повітрю полетіли перші бризки осіннього дощу . Хвилина – і він вже забарабанив по даху, по шибках, по асфальту. Мені сподобалося, сидячи в клас гати, як потоки води стікають по великих шкільних вікнах.
Осінній дощ часто буває затяжним. У нас проходив урок за уроком, а дощ все йшов. По дорозі текли справжні річки. Напевно, каламутні і холодні – так що я не заздрю тим перехожим, які в цей час бігли по дорозі з парасольками. 

Це був весняний сонячний ранок. Братик розбудив мене раніше ніж зазвичай і запропонував піти мені у ліс по підсніжники. Сонечко світило вже яскравіше, ніж взимку, але не так яскраво, як влітку. Іван сказав, що це його улюблена пора року. На небі плавали хмари, віяв вітерець. Мені стало холодно і я закутався у свій довгий шарф. Коли ми дісталися лісу, там було ще холодніше. Там було трішки більше снігу, але він був ще біліший. Весна тільки прийшла і тому він ще не зник повністю. Ми зайшли ще глибше в ліс і там нам відкрилась ціла полянка біленьких квітів, які виглядали з-під снігу. В лісі було ще морозно, я здивувався, що ці квіти не бояться такого холоду. Температура була низькою, але я сподівався, що вона зростатиме дуже швидко і скоро тут з'являться ще сотні такий чудових квітів. Морозець щіпав щічки, ми швидко зібрали по букетику підсніжників і побігли додому грітися.