Твир на тему мий найкращий друг 10-15 речен дякую що допомиг))

я маю багато друзів та приятелів. але сергій серед них є найкращим другом. ми живемо з ним в одному дворі та навчаємося в одному класі. на жаль, за однією партою ми з сергієм не сидимо. вчителі не дозволяють нам цього, щоб ми не не відволікали один одного на уроках.

у мого друга темне волосся, сірі очі. він дещо нижчий від мене зростом та худіший, хоча ми з ним однолітки. проте сергій має міцні руки та, взагалі, не скаржиться на силу та на спортивну форму.

ми дружимо з сергійком вже чотири роки. разом ми граємо у футбол та баскетбол. їздимо на велосипедах на річку та навіть там. також мій друг приходить до мене грати в комп'ютерні ігри, тому що у нього вдома комп'ютера немає. тут наши смаки різняться. сергій любить грати у віртуальні гонки, а мені до вподоби ігри-мандрівки. але це не стає на заваді нашій дружбі.

сергій добрий та веселий хлопець, жвавий та бадьорий. він будь-коли може поліпшити оточуючим його людям настрій своєю посмішкою чи жартами. мій друг також любить розповідати анекдоти та смішні історії.

сергій залишається добрим другом не лише в іграх, але й у біді. через це твір про справжнього друга я вирішив написати саме про сергія, а не про когось іншого. адже саме цей хлопець завжди є мені, і не тільки тоді, коли я прошу. часто сергійко сам бачить, що я сам не можу впоратися з чимось. тоді він сам спішить або дати корисну пораду.

 Можу запропонувати написати твір про свою улюлену тварину - кішку:

       Моя улюблена тварина - це кішка. У мене вдома також є кицька. ЇЇ звати Флора. Вона чорна з білою плямкою на шиї. Шерсть у неї пухнаста. Вона має чорні оченята та довгі вуса. Моя кішка старша за мене на три роки.

        Флора дуже весела та спритна кішечка. Вона любить, коли з нею граються. Також їй подобається спати на кріслі та дивитись, як я роблю уроки.

         Я дуже люблю котів і маленьких кошенят, а особливо свою кицьку Флору!

Про значення мови в житті людини, її функції в суспільстві сказанопереказано чимало. І не тільки майстрами слова, діячами культури, представниками політикуму різних країн, а й самою історією держав і народів. Тим дивнішим є той факт, що на початку XXI століття сучасній людині в Україні необхідно доводити прописну істину, блискуче висловлену російським письменником Костянтином Паустовським, — «Людина, байдужа до рідної мови, — дикун». 
Спробую викласти кілька аргументів на користь такого судження. По-перше, дикуном називають людину з племені, яке перебуває на рівні первісної культури. Тож мовець, байдужий до рідного слова, добровільно відкидає себе на кілька століть назад (за культурою спілкування, світосприйманням тощо). 
По-друге, дикун користується недосконалим з погляду сучасної людини знаряддям. Оскільки мова — це наше основне знаряддя спілкування, недбалий користувач мовними засобами мимоволі починає залежати від майстерних носіїв мови. 
Нагадаю і переносні значення слова дикун — відлюдна людина, аморальна. Отже, мовний дикун ставить себе поза суспільством. То чи варто обирати для себе таку долю?.. 
Майстерно показав подібне дикунство Микола Кулішна прикладі Мини Мазайла. Автор комедії не тільки висміяв спробу змінити прізвище, а й довів безглуздість відмови від рідного. Куліш так гарно грає зі словом і так любить усіх своїх персонажів цієї п'єси, що разом із ним починаєш вірити: здоровий глузд має перемогти, а будь-яка людина може навчитися шанувати своє рідне слово, не принижуючи чужого. 
І тут варто пригадати слова Ліни Костенко: Людей мільярди, і мільярди слів, А ти їх маєш вимовити вперше. 
Не слід забувати, що вимовлене слово прокладає тобі дорогу в життя, показує тебе спільноті, допомагає створити відповідне оточення. А це вже вибір кожного — залишатися дикуном чи цивілізованою людиною.