Подані фразеологізми введіть у речення: у всякому разі, гра слів, вітер гуде в кишенях, сидіти склавши руки. дуже потрі іть будь

- Гадаєш, раз Олег такий марнотрат, то в нього явно вітер гуде в кишенях?

- Я не знаю Олега, проте той чоловік, який себе поважає, не буде сидіти склавши руки. Чому він не працює?

- Його звільнили через паскудного шефа. Він казав, що хотів написати оригінальний проект, але начальник не дозволив його втілити.

- Та це все гра слів! У всякому разі, Олег міг би знайти підхід до шефа.

К сожалению, и по нашему недопониманию, русский язык не воспринимается нами как национальное сокровище.
А ведь культура языка – составная часть национальной культуры. В своих высших проявлениях язык – это: достояние, святыня народа. Речь русской классики в ее высоких образцах и литургическая речь представляют вершины ценностной духовной иерархии самовыражения и выражения народа, они по существу своему – предметное воплощение высших духовных ценностей, без которых человек (и народ!) теряет свое лицо, при поругании которых народ испытывает ущерб своего достоинства и духовной самостоятельности, оттесняется, становится духовно бессильным, уязвимым. 

«Слово дано людям только для того, чтобы благословят, благодарить, объединяться в справедливости, мудрости, любви. Слово дано людям не для того, чтобы ослабит или уничтожить (унизить) других. Его роль – поддержать падающего и поднять упавшего, дать свет тому, кто бродит в темноте, указать дорогу потерявшемуся в пути». 
(О.М. Айванхов. Золотые правила ежедневной жизни) 

Слово дано для стремления к истине. Поэтому в произносимых нами словах – наша судьба. Всякое зло – вот неясного, лживого, бранного слова. 
Речь – это великий дар, это сила и оружие. Нужно отличать слово, употребленное во благо (светлое, просвещающее, созидающее) вот слова, употребленного во зло (темного, замутняющего, разрушающего). Нужно уметь духовно противостоять суесловию, слову лживому. Нужно овладевать словом, речью для утверждения добра в жизни.

Відповідь:

Пояснення:

Літо — найчудовіша пора. Я завжди дуже чекаю літніх канікул. Люблю грати в футбол, купатися в річці, ходити в ліс, подорожувати. Літо — найкращий час року для всього цього.

Цього літа я багато займався спортом — грав у футбол на шкільному стадіоні майже кожен день. Влітку я не тільки гуляв, купався і засмагав. Коли йшов дощ, я читав свої улюблені книги. Одна з них — «Біле Ікло» Джека Лондона. Вона мені дуже сподобалася, і я хочу розповісти про неї. Головний герой — Біле Ікло — собака-вовк, дуже відданий і справедливий, здатний на велику й щиру прихильність. Цих рис характеру зараз дуже не вистачає багатьом людям. Я хотів би мати такого чотириногого друга, як Біле Ікло.

Ось так я провів швидкоплинні три місяці. З нетерпінням чекатиму наступного літа!