1.яку частину мови називають прикметником? на які запитання він відповідає? 2.з якою частиною мови прикметник найчастіше пов'язаний у реченні? 3.як змінюється прикметник? чи так само, як іменник? 4.які закінчення мають прикметники чоловічого, середнього і жіночого роду в називному відмінку однини? 5.про що можна довідатись із закінчень прикметників? полные ответы, 40 .

Прикме́тник — самостійна частина мови, що виражає ознаку предмета, граматично виявлену в категоріях роду, числа і відмінка та відповідає на питання який? яка? яке? які? чий? чия? чиє? чиї?

Прикметники можуть субстантивуватися, тобто вживатися у значенні іменників, у цьому разі їх називають субстантивованими.

Дуже близькою частиною мови є дієприкметник, який грає аналогічну роль у реченнях.

1. Прикметник це самостійна частина мови, яка виражає ознаку предмета і відповідає на питання:                                                                                     Який? Яка? Яке? Які?

2. Прикметники в реченні зв'язані з іменниками, бо вказують на ознаки предметів.

3.  Прикметник завжди стоїть у тому числі, що й іменник, з яким він зв'язаний, у множині всі прикметники мають закінчення -і.

4. В однині прикметники змінюються за родами.                        Прикметники чоловічого роду мають закінчення -ий, -ій.

Середнього роду—е, -є.

Жіночого роду — -а, -я.

5. У множині прикметники за родами не змінюються. Для всіх родів вони мають однакове закінчення -і.

Одного разу коли зима була люта й холодна.Прийшла до неї Весна.Це була дуже красива дівчина,яка була дуже радісна.А зима була люта й зла.Веснонька й боялась щось їй сказати тому,що у неї був дуже злий вид лиця.Але переборола вона свій страх й сказала:
-Зимонько.Тепер я буду господарювати на матінці Землі.
-Ще не твій час.Ось настане Березень тоді й прийдеш.
Йшли ті місяці так повільно...Але все ж таки настав Березень.Прийшла знову Весна й питає
-Ну,що тепер мій час?
-Ну...Твій.Господарюй!-і з лиця Зими зійшов поганий вид.
Весна все ніби оживила.Всім людям на Землі було весело.Ось так прийшла Весна!

Казка про Весну  

Зібралася Весна-красна в гості в північні краї. Всю зиму вона провела разом з перелітними птахами на теплому півдні, а як стало сонечко все вище і вище на небі підніматися, тут вона і вирішила летіти.  

Просить Весна перелітних птахів - гусей, лебедів: «Віднесіть мене подалі на північ, там мене чекають не дочекаються і люди, і звірі, і птахи, і різні крихітні жучки-павучки». Але птахи побоялися летіти на північ: «Там, кажуть, сніг і лід, холод і голод, там, кажуть, ми всі замерзнемо і загинемо». Скільки Весна не просила, ніхто не хотів її у північні краї віднести. Зовсім вона засумувала: що ж, видно, доведеться все життя на півдні прожити. Раптом вона чує голос звідкись з височини: «Не журися, Весна-красна, сідай на мене, я тебе швидко на північ доставлю». Глянула вгору, а по небу над нею пливе біла пухнаста хмарка. Зраділа Весна, забралася на хмарку і полетіла у північні краї. Летить та вниз, на землю, поглядає. А там, на землі, всі радіють, всі її зустрічають. У полях рясніють проталини, біжать струмки, зламують на річці лід, а кущі та дерева в лісах і садах покриваються великими, готовими ось-ось вже розкритися бруньками.  

Полетіла Весна красна з півдня на північ на білій пухнастій хмарці. А слідом за нею потягнулися в рідні краї незліченні зграї перелітних птахів - гусей, лебедів і всякої крилатої дрібниці: жайворонки, шпаки, дрозди, зяблики, піночки, славки ...  

Так з того часу люди й запримітили: як з’явиться на небі перша пухнаста хмарка, так, значить, на ньому Весна-красна прилетить. Чекай тепер з дня на день тепла, талої води, чекай з півдня веселих крилатих гостей ...