Есе на тему чи можно пробачити зраду

Я вважаю, що зрада — це один із найбільших гріхів у взаєми­нах між людьми. Її причини бувають різними, тому в одних ви­падках їй немає прощення, а в інших, зважаючи на щире каяття в скоєному, людину можна пробачити.

Найбільш руйнівною є зрада, замаскована високими словами, в основі якої — корисливі й егоїстичні інтереси. Вона, як ракова пух­лина, поширюється, розростається в паралізованому корупцією суспільному організмі, знищуючи життєздатні сили, — це те, що не може бути виправданим і прощеним. Яскравий приклад — злочин колишнього очільника України Віктора Януковича, який обкра­дав і принижував мільйони людей, забираючи останнє у звичай­них громадян, торгуючи інтересами України, віддаючи свою дер­жаву в пазурі сусіду. Наскільки цинічним і безсовісним треба бути, щоб удавати при цьому, ніби нічого страшного не відбувається! Таким продажним політичним діячам місце на смітнику історії.

Буває зрада через незнання чогось, або через слабкість, або че­рез випадковість. Її наслідком е щире розкаяння, але пробачити грішника зможе тільки людина великодушна. Іноді прощають то­го, кого люблять, сподіваючись знайти втрачене щастя. Та для того, хто зрікся часточки самого себе, переступ не минає безслід­но. Прикладом багатогранного художньо-філософського осмис­лення цієї проблеми можуть бути стосунки Мавки й Лукаша в драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Мавка не думає про помсту Килині чи Лукашевій матері, які завадили її щастю, і, маючи можливість покарати, прощає всіх. А от Лукаш навіки втратив те найкраще, що жило в його душі.

Отже, зрада буває різною й залежить від різних обставин. Під­лих користолюбців не можна прощати. А в особистому житті, оцінюючи ситуацію, кожен має сам вирішувати, чи вірити каяттю того, хто скоїв цей гріх, чи можна йому пробачити, хоча гіркота зради із серця не зникає.

Існує на світі країна Українська мова. У цій країні живуть частини мови- самостійні і службові. Самостійні мають своє лексичне значення і запитання, а службові лише допомагають їм. Самостійни частини мови можуть бути у реченні другорядні і головні. Головні несли у собі найважливішу інформацію, а другорядні лише її доповнювали. І так було завжди. Але одного сонячного дня другорядні члени запитали у головних: "А чому це тільки ви найважливіші?! Ми теж хотімо бути головними!",- рішуче вони сказали. Головні не погодились зрекатися свого місця і не поступились. Тоді і ропочалася між ними ворожнеча.

   Мою першу вчительку звати <ім’я>. 

  Вона дуже гарна і добра. Вміє доступно пояснити тему уроку. Намагається зробити усе, щоб учні справились із завданнями. Вимоглива та справедлива.  Ми можемо довірити їй свої таємниці. Вона вміє залагодити будь-які конфлікти. Її терпінню немає меж. Наш клас дуже дружній - це також заслуга вчительки. Вона залюбки організовує концерти, конкурси, походи, екскурсії. Наповнює нас не тільки  знаннями, а багатьма новими враженнями. 

   Думаю, в наших серцях назавжди залишиться люба перша вчителька.

 

  Про першу вчительку я можу сказати багато теплих слів.

  Вона дає нам глибокі знання. Терпеливо пояснює тему уроку. Вміє дати слушну пораду. Навчила бути дружніми та співчутливими. З розумінням ставиться до наших непростих витівок. Потім завжди пояснює чого не слід робити. Ніколи не забудемо концерти, конкурси, екскурсії, що вміє організувати наша вчителька.

   Роки, проведені з вчителькою, запам'ятаємо  назавжди.