Чи потрібно в сучасному інформаційному суспільстві бути ввічливим? твір зно

Сучасний світ неможливо уявити без цифр; вони надзвичайно швидко заполонили мас-медіа і без них будь-яка інформація здається вигаданою або надто далекою. Це не дивно, адже в наш час цифра – це підтвердження достовірності інформації. Телевізійна новина без цифр – це як теорія: має право на існування, але сприймати її як істину ніхто не може,тому що немає чітких фактів та потрібних доказів. До того ж, як на мене, людський мозок краще сприймає цифри, аніж довгі тексти, бо вони автоматично виділяються серед всього потоку інформації. Спочатку ж ми звертаємо увагу на цифри, а пізніше на решту інформації, чи не так? Чому ж вони так сильно на нас впливають?Як пояснити цей феномен?

Вплив чисел на наш мозок зумовлений нашою психологією. Кожен з нас перебуває у пошуках себе та намагається усвідомити свою сутність. Чесно кажучи, всі ми – “загублені вівці”, і нам потрібне відчуття того, що ми можемо чимось керувати. Саме тому ми потребуємо цифр, вони вселяють нам надію, що ми щось контролюємо, а коли людина може тримати щось під контролем, вона відчуває себе в безпеці. Найвище призначення математики полягає в тому, щоб знаходити прихований порядок в хаосі, що оточує нас. Гнєденко казав: « …спробуємо на хвилину уявити собі, що ми всі втратили елементарні арифметичні знання. Адже це приведе до справжньої суспільної катастрофи, бо арифметичний розрахунок супроводить нас на кожному кроці». Це закладено на підсвідомому рівні і з цим нічого не вдієш.

По-друге,цифри зближують. Скоріш за все,ми почнемо читати статтю,в котрій буде написано: «за 2,5 км від супермаркету «АТБ» було викрадено авто чорного кольору приблизно в 01:50», аніж «недалеко від «АТБ» було викрадено чорний автомобіль». Вони приземляють, роблять речі більш реальними.

На цифрах збудований світ. Майже кожна професія вимагає елементарного розуміння арифметики, навіть звичайний касир чи садівник. Неправильний розрахунок – і все летить шкереберть.

Проаналізувавши написане, хочу зробити висновок: числа – це захист від власного мозку, те,що не дає нам зійти з глузду. Навіть найплоскіша людина, на жаль, існує аж в трьох числових вимірах. Всі процеси нашого мозку – це хімія в поєднанні з математикою, числа і формули пояснюють ті процеси,які складно / неможливо описати словами. Це набагато більше, ніж символи чи знаки.

І все-таки цифри – це свого роду магія, чи не так.

Я будувесті монолог від першої особи.
Я- збанкрутілий людина. У мене був свій бізнес-центр. Але в один момент, цей бізнес звалився, втім, як і вся моя жизнь. Від мене відвернулися батьки, колеги, друзі, моя родина. Я залишився ні з чим. З квартири мене вигнали зі словами: "ти не можеш забезпечувати сім'ю, такий ти нам не потрібен». Так як я не закінчив університету, у мене не було диплома. Свій бізнес мені допоміг створити один, колишній друг. Грошей залишилося зовсім не багато. Незабаром вони закінчилися, а на роботу мене ніде не брали, у мене не було трудової книжки. Раніше я завжди сподівався на свій бізнес, тепер я розумію, що даремно. Спочатку я жив у друзів, але ті теж мене виставили на вулицю. Довелося стати попрашайкой. Але, погодьтеся, що 15-40 рублів в день - мало. Мені вистачало тільки на булку хліба і воду. Тепер я зрозумів, що таке справжня бідність. Але мені не хотілося жити так до кінця свого життя. Моє життя тривала так 2 роки. Я поневірявся з одного під'їзду в інший і розумів, що все мене «любили», тільки заради грошей. Зими я переживав з працею. Одного разу, десь на початку весни, я забрів в якусь заброщенную село. Сподіваючись знайти там забутий кимось будинок, з пічкою. Та хоч і без печі, не важливо. Головне, щоб був дах над головою. Проходячи повз одінакоих будинків, я побачив похилений будиночок з відкритою коліткой. Вирішив туди зайти, думаючи, що нікого не виявлю. Постукав у вікно, і з нього здалася маленька бабуся, вона гостинно пустила мене до свого дому. І наказала мені, розповідати: хто я такий? і як опинився в цій глушині ?. Вислухавши, всю історію до кінця, вона не могла залишитися байдужою, навіть трохи поплакала і тихо шепотіла про це жорстокому світі. Це стара жінка запропонувала жити у неї, з умовою, що я буду допомагати їй по господарству і іноді виходити в місто, щоб продовать продукти домашнього виробництва. Я звичайно ж погодився. Вона мені стала як рідною матір'ю. Моїм скитаниям по життю, самотності і БІДНОСТІ прийшов кінц. Я не міг сказати, що живу в достатку, але це житло мені подобалося набагато більше, ніж чорні і брудні під'їзди. Погодьтеся, що інакше бути й не може.
Я думаю, що це не по темі і взагалі повна маячня, але посмтрі, може підійде.