Напишіть опис дівчини план i.вступ ii.основна частина 1.що найперше впадае у вічі в її зовнішності? 2.вік, постава, зріст, хода, міміка, жести. 3.обличчя, очі, волосся, погляд, губи, ніс, зачіска. 4.одяг iii.висновок(загальне враження-що

Неподалік біля тополі стоїть дівчина, ховаючись від поглядів людей.

У вічі одразу впадають рани на руках. Видно, вона кріпачка і важко працює кожного і дня.

Років їй біля 20, невисока. Через важку щоденну працю постава не така пряма, дівчина стоїть згорбившись. Вона обійняла тополю і співає якусь українську народну пісню. Видно, що тема їй близька, бо на обличчі видно весь біль, який вона постійно приховує.

Та незважаючи на це, обличчя її сяє красою і ніжністю. У карих очах якийсь незрозумілий блиск і тепло, які так і притягують до себе. Тільки поглянувши у них, хочеться весь світ перевернути заради дівчини. У її погляді є щось незрозуміле, незвичайне, горде. Над очима тоненькі, як ниточка, чорні брови. Маленькі губи червоніють, як калина восени. У неї маленький носик, який підкреслює ніжність її обличчя.Темне волосся зібране в косу.

Дівчина одягнена в подерту спідницю й стару, вже давно не білосніжну, вишиванку. Черевиків немає, вона стоїть босоніж. Але, все це не заважає їй залишатися надзвичайно привабливою.

Отже, незважаючи на важку роботу і складне життя, дівчина-кріпачка залишається привабливою і красивою.

Я прокинулася від яскравих променів сонця.Підійшла до вікна та побачила чарівний пейзаж,від якого я не могла відірвати очей.На чистому блакитнявому небі я побачила дивовижні промені сонця,на які начебто хотілося подивитися,але не виходило.Сонечко заглядало в мої оченята та ніжно посміхалося.Як це гарно!
 Але раптом блискуче сонечко змінилося на сріблясті хмари,які дуже хотіли полюбитися людям так як сонце.З цих хмаринок посипалися білесенькі пластівці,які падали на на землю,створюючи м яку ковдру.Мені так сподобався цей пейзаж,що я швидко вдяглася та вибігла на вулицю.Який гарний зимовий ранок!

    Кожного року прилітає в наш край на своїх різнобарвних крилах осінь – чарівниця. Візьме вона чарівний пензлик у руку, проведе ним разочок по однотонних зелених листочках, і вмить заграють вони різними кольорами! Жовтий, червоний, помаранчевий, багряний, золотий! Навіть вогняний! Коли я восени  проходжуюсь поміж дерев, в мене створюється враження, немов би я потрапив у якусь різнобарвну картинку з дитячої розмальовки. Недивно що цю чарівну пору року так часто зображують художники на своїх картинах. От і український художник Федір Федорович Манайло не втримався, та й написав картину  «Золота осінь». Аби назавжди залишити нащадкам неповторний витвір природи.     На картині зображений ліс, до частини якого вже встигла доторкнутися могутня чарівниця. Але більшість дерев ще зелені. Судячи з цього, можна впевнено сказати, що на картині зображена рання осінь. Дивлячись на полотно, в мене виникає відчуття спокою і затишку. Скоріш за все, це через кольори цієї картини. На полотні переважають барви теплих тонів. На передньому плані картини можна побачити декілька білокорих берізок, які схилившись одна до одної, перешіптуються про щось цікаве. Поруч із ними визирають багряні гілочки кущів, що підслуховують розмову берізок. Трохи правіше тече кудись тиха ріка – мрійниця. А сонні береги, що її оточують, вже вкрилися пожовклою травою та золотим листям. На задньому плані видніються сільські хатинки. Мабуть, це село сховалося у лісі, серед могутніх дубів, що височіють трохи далі. І лише його краєчок наважився визирнути з під свого надійного укриття. А за могутніми дубами, що ховають під собою село, височіють величезні карпатські гори, які напевно захищають це чудове місце від холодних північних вітрів. У верхній частині картини ми бачимо світло-синьо-сіре небо. З якого ледве зривається дрібний осінній дощик. Сама по собі картина спокійна, але в той же час вона рясніє життєрадісними світлими барвами.     Дивлячись на картину "Золота осінь", глядач мимоволі проймається глибоким почуттям любові до рідної природи, що дарує нам незабутні хвилини високої насолоди прекрасним.