Укажіть речення, у якому вжито прислівник у формі вищого ступеня порівняння. а - чорне море глибше за азовське. б - діти, співайте голосніше. в - спортивне взуття зручніше. г - моє помешкання затишніше.

В усіх реченнях, крім б, у формі вищого ступеня порівняння вжито прикметник (глибше, зручніше, затишніше), адже вони відносяться до іменників море, взуття, помешкання відповідно. А от слово голосніше у другому реченні є прислівником, тому що воно пов'язане з дієсловом співайте. Це є правильною відповіддю.

Привіт! Як справи?

- Доброго ранку! Нарешті зустрілися, сто років не бачилися! В мене все добре. Як ти?

- У мене теж все гаразд.

- Куди підемо?

- Можна у кіно, парк чи кафе. Тож обирай.

- Тоді я пропоную спочатку прогулятися до парку, а пізніше можна буде відвідати одне затишне кафе.

- Ну, то добре, ходімо вже. Розповідай, як твої успіхи у навчанні

- Усе добре, потроху просуваюся.

- Як не дивно, але в мене теж саме.

- Тож усе, як завжди.Ого вже 13 година мені потрібно йти!

-Куди?

-Ми з мамою йдемо у кіно.

-Я сподіваюся що ми ще зустрінемося.Бувай!

-Бувай!

Володимир Винниченко в оповіданні «Федько-халамидник» роз­глядає питання добра і зла на прикладі життя двох хлопців: Федька й Толі. Прочитавши цей твір, я зрозумів, наскільки хибним може бути перше враження від людини, наскільки зовнішність може бути оманливою. Ось перед нами два хлопці — Толя; про якого автор каже, що «це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепур­ненький...»,іФедько— «чистийрозбишака-халамидник». «Небуло того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогат­ки вибив; там синяка підбив своєму «закадишному» другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопо­том».

Так, Федько спочатку постає задерикуватим хлопчиком, який робить шкоду сусідам, своїм одноліткам не дає гратися. Але коли ми пильніше придивляємося до цього хлопчика, то бачимо, що на­справді він — чесна і порядна людина. Він, нічого не приховуючи, розповідає батькам про те, чому на нього всі гніваються. Він ніколи не ховається за спину іншого. Інша справа — Толя. Це зла, хитра людина. Він вважався другом Федька, та насправді ніколи їм не був. Бо навіть не вміє по-справжньому дружити. Він не захистив товариша, не розповів правди, бо боявся, що буде покараний. Навіть смерть друга не вплинула на цього хлопця. Толя — це хлопчик слабкий не тільки фізично, але й духовно.

Читаючи оповідання В. Винниченка, я постійно думав про те, як було б добре, якби більше було таких людей, як Федько, — добрих, чесних, на яких можна покластися у важку хвилину життя. Та, на жаль, у нашому світі ще дуже багато таких, як Толя, — брехливих, злих, що рятують тільки себе, зраджуючи друзів.