Текст-міркування 150-200 слів на тему 《наскільки правдивим є наші віртуальні образи в соціальних мережах? 》

Першою спробою створити таку мережу спілкування став ще 1995 року сайт classmates.com, який через обмаль реклами та фінансування невдовзі був закритий. Його автор так і сказав про своє дітище: "Просто цей сайт з'явився занадто рано".  

Соціальні мережі, звісно, мають свій позитив. У них можна зустріти однокласників та знайомих, навіть якщо ви "загубилися" багато років тому. Знайти, здавалося, безнадійно втрачених далеких родичів, своє перше кохання. Коли людина реєструється у соціальній мережі, спершу відчуває легку ейфорію — стільки знайомих одразу! Ми шукаємо тих, хто знав нас ще юними та безтурботними, ніби створюємо навколо себе позитивне психологічне поле — коло підтримки, черпаємо звідти нові ресурси... Але, на жаль, більшість із нас ідеалізує он-лайн друзів і приписує їм риси, яких насправді вони не мають. Швидше за все, так проявляється наша власна нереалізованість у тих або інших сферах життя (у когось усе чудово складається в особистому житті, а ось у кар'єрі — нічого помітного, чи, навпаки, хтось досяг багато в роботі, але й досі самотній). Ось і шукаємо (звісно, несвідомо) в інших те, чого нам бракує.

Недавно журналіст однієї зі столичних газет запевнив, що соціальні мережі цілком можуть замінити психотерапію. І розповів щемливу історію однієї американки, яка після розлучення перебувала в жахливому психічному стані, тому зареєструвалася в соціальній мережі.. Нові віртуальні друзі до хто чим міг: хтось — уважно вислухав, хтось — щось порадив. І сталося диво — депресивний настрій у жінки зник, хоча психотерапевти не могли нічим зарадити. Як на мене, сумна історія: жінка використовувала своїх віртуальних друзів як "жилеток", а це не зовсім етично стосовно друзів. Та й депресія, якщо це була справді вона, так легко не минула б...

Кожен із нас має дефіцит спілкування, але соціальні мережі не вирішують цієї проблеми, а можливо, навпаки — лише поглиблюють.  

Проте необмежена свобода і відсутність цензури на соціальних мережах часто сприяють прояву не найкращих людських рис. Так, чоловік однієї знайомої несподівано "засів" на "Однокласниках". Жінка не забороняла, бо пара давно живе за кордоном, і вона розцінила це як ностальгію чоловіка за рідним містом, однокурсниками. А він тим часом знайомився з довірливими чи легковажними жінками, обмінюючись із ними люб'язностями. А потім, накупивши дешевих подарунків, полетів на Батьківщину у... секс-тур. Звісно, після цього їхній шлюб довго не тривав. Зрозуміло, що в цього подружжя давно назрівали проблеми, але поштовхом до неетичної поведінки чоловіка стало відчуття вседозволеності, яке дають віртуальні мережі.

Объяснение:

Кожна людина хоча б один раз у своєму житті замислювалась над тим, що для неї щастя і чи існує воно взагалі як таке. Це досить-таки непросте запитання, це одвічна тема. Ще давньогрецькі філософи намагалися пояснити це поняття, зрозуміти його сенс, вони пов'язували його зі станом урівноваженості, гармонії людської душі.

Можна з упевненістю сказати, що щастя — це насамперед особливий стан душі, який передбачає певну піднесеність настрою, радість і, звичайно ж, душевний спокій. Однак кожен із нас не повинен забувати про те, що слід вміти знаходити це щастя, намагатися побачити його в простих речах.

Неможливо визначити поняття щастя спільним станом для всіх людей в цілому. Річ у тому, що для кожного одне й те саме поняття матиме свій особливий зміст, важливий і зрозумілий лише для нього. Можливо, почуття радості, щастя викликає у когось споглядання на весняну природу, милування її неповторною красою. Це ж так чудово гати за її змінами і щоразу відкривати для себе щось нове. Приємно радіти цим змінам. Ось, приміром, пройшов легкий травневий дощик і наповнив повітря свіжістю, приємною прохолодою. І вмить яскравіше зазеленіла трава, з'явилися барвисті квіти... А може, для когось щастя становитиме спілкування з близькими людьми, зі своєю родиною. Як же важливо іноді просто побути з рідними, поговорити, висловити їм усе те необхідне, усе те, на що так часто не вистачає часу і про що потім так жалкуєш...

Можливо, хтось вбачає своє щастя у придбанні якоїсь речі, дуже йому необхідної. Воно здатне забезпечити людині радість або естетичну насолоду.

Так чи інакше, треба завжди пам'ятати про те, що щастя існує, треба тільки вміти побачити його, знайти, радіти життю в усіх його проявах, а не марно очікувати чогось, сподіваючись на якісь казкові марення.

-Привіт! Чи не хочеш сьогодні сходити в кіно?
-Добридень! З задоволенням! А на який фільм підемо?
-Хммм... Я люблю бойовики!
-Бойовики?.. Це ж просто біг та постріли!
-Що ти кажеш? Ці "біг та постріли" ще зіграти треба!
-Там грати нічого, лише кричати та втікати від ворогів. А як ти ставишся до мелодрам?
-Добре, бойовики ти не любиш. А я ось ненавиджу мелодрами, нудьга!
-Та яка нудьга? Там емоції, почуття!
-З тобою неможливо сперечатися... Ну хоч комедії ти любиш?
-Звісно, вони дуже веселі! 
-У нашому кінотеатрі як раз є одна. Гайда за мною!