Есе про реальну чи віртуальну мандрівку до одного з семи чудес україни

У червні в коморі пусто, а на полі густо. Хто вранці плаче,той ввечері сміється. Хто рано встає, тому Бог подає. Йому влітку-жарко, а взимку-холодно Хай і смішно, аби затишно. Зробиш спішно-вийде смішно. Буде тому голодно, хто в жнива холодку шукає. Ластівки низько літають — дощ обіцяють. Високо і швидко пливуть у небі хмари — на гарну погоду. Хто влітку холодку шукає, той взимку голодним засинає. Риба шукає, де глибше, а людина —де краще. Тихше їдеш — далі будеш. Не лінися рано вставати та змолоду більше знати! Око бачить далеко, а розум ще дальше.

Ось настала золота осінь. Сама красива і мальовнича пора року. Осінь любить жовті, червоні, оранжеві фарби, а як любить вона обсипати все золотом. Ось приходиш в березовий гай, і не можеш відвести очей, все в золоті. На берізках замість листочків висять золоті монетки, і, здається, що від одного подиху вітерця вони почнуть тут же дзвеніти.Золотом обсипає осінь і парки, особливо липи. Ідеш і радієш такій красі. І починаєш розуміти, чому поети так любили оспівувати осінь. А іноді просто слів немає, ну неможливо описати всю ту красу, яка відкривається перед тобою.Гуляєш по парку і не можеш нагулятися, так не хочеться залишати цю красу. Дуже красиво рано вранці, коли гарна погода. Золоті дерева просто сяють на тлі яскравого блакитного неба. Не можна не захоплюватися природою, немає нічого прекраснішого неї. Ах! Як здорово, просто дух захоплює від усієї цієї пишноти.Золота осінь не йди, порадуй нас ще трошки. Але, на жаль, це час дуже короткий, і ось вже через тиждень, дерева починають скидати своє вбрання. А як не хочеться розлучатися з казкою, як хочеться ще помилуватися мальовничими золотими пейзажами.