Складiть i запишiть твiр-опис на тему: "моє улюблене мiсто" (львiв

Львів – прекрасний куточок Західної України. Скільки теплих думок і спогадів навіює це місто. Напевно, в усьому світі не знайдеться людини, яка б, відвідавши це місто, не захотіла повернутися знову. Краєвиди, архітектура, привітні мешканці, кава, шоколад – все це маленький список того, чим славиться Львів сьогодні. Серцем міста по праву вважають його стару частину. Скільки мільйонів пар ніг щороку проходять відомою Площею Ринок. Хтось на роботу, хтось у пошуках пригод, а хтось просто прогулюється на екскурсії. Окрасою ж площі, безумовно, залишається Ратуша – справжній львівський Біг-Бен. Оминути цю красу неможливо. Там, нагорі, відкривається зовсім інший Львів. З висоти пташиного польоту видніються пагорби, позолочені бані і такі старовинні й водночас величні будівлі. А чи чули ви коли-небудь, що Львів називають містом легенд? Це справді так. Львівська архітектура надзвичайно старовинна. Здається, що кожна стіна дихає історією, кожен елемент приховує безліч цікавих легенд. А величні кам’яні леви зачаїлися чи не на кожному мурі. Вони стоять на обороні, захищаючи своє рідне місто – місто Лева. Тому, якщо у вас поганий настрій, обов’язково відвідайте Львів. Ця маленька країна шоколаду: чорного, молочного, гарячого, зуміє вмить настроїти на позитивні думки. Місто захоплює, чарує. Сьогодні це жива історія, яка простягається вузенькими вуличками з бруківкою. Львів варто побачити на власні очі, відчути атмосферу, поринути в ритм. І тоді вже не залишиться ніяких сумнівів, що Львів – це любов.

Объяснение:

сорі якщо довго :3

очень люблю дождь,особенно осенний дождь.Капли дождя капают в лужи,поднимая разводы песка,деревья калышатся,ветер срывает желтые листья.Воздух сразу становится особенным,ароматным,а листья и без того золотые,преобретают неповторимый блестящий цвет.Прогуливаясь под осенним дождем,забываешь все мелочи и проблемы,идешь и радуешься жизни.А еще люблю осенний дождь,потому что под ним и после него здорово гулять по лесу или парку,шурша опавшей листвой.Только дождичек сумеет настроить меня на душевный лад,почувствовать теплоту и уют родного дома,открыть что-то новое в своей душе.

Хтось скаже : «Ну так, зараз модно освідчуватися в любові до всієї України в цілому». А я нікому і не освідчуюся. Скажу відверто, що мені багато чого не подобається: і на естраді, і в сучасних книгах, зарозумілість українських націоналістів, готових усіх у світі поділяти на «наших» і «не наших». І взагалі думаю, що нерозумно вважати, наприклад, українські ромашки кращими від російських. Мені все рівно, хто з оточуючих мене людей українець, а хто — ні. Адже ми живемо в одній країні, ходимо по одній землі, ласуємо морозивом фабрики «Хладопром», радіємо перемогам братів Кличків, дивимося «Роксолану» і «Залу чекання». Я ніколи не замислювалася над тим, чи можна вважати мене патріоткою. Я просто люблю Україну. Можливо, коли-небудь мені захочеться виїхати звідси або навіть доведеться це зробити — усяке може статися. І, можливо, мені сподобається інша країна. Але там не буде моїх друзів, моїх батьків, моїх улюблених мультфільмів про козаків, повісті «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького і маминих вареників з полуницями, ще багато чого, з чим у мене зв'язане поняття «Батьківщина». Хоча й далеко від України можна знайти нових друзів, створити уже власну родину, полюбити інші мультфільми, купити де-небудь том Нечуя-Левицького, а вареники з полуницями можна навчитися готувати і самій... Стоп, а як же Хрещатик? А як же архітектурний заповідник у Львові? А як же Сіверський Донець? А Карпати? Де б я не побувала, які б місця мене не зачарували, я все рівно буду хотіти ходити з друзями на пікнік у наш звичайний бір, а загоряти — у селі на річці.

Я дуже хочу побачити Італію і Францію. Хочу з'їздити до Австралії і Америки. Мрію відвідати Бразилію, Канаду і Нову Зеландію. Із задоволенням подорожувала б, я не люблю сидіти на місці. Можливо, де-небудь я б затрималася, десь ні. Але упевнена, що з будь-якої країни світу, як би там не було гарно, я б повернулася додому, до своєї України. Тут мене чекають. Тут усе моє життя. Іншої Батьківщини мені не треба.