Тільки 5зробити якумога швидше

Моя мама народилася в селі, але зараз живе в місті. Коли вона була маленькою дівчинкою, то часто слухала пісні, які співала її мама, моя бабуся. І багато з них пам'ятає й досі. Наприклад, коли у мами сумний настрій, вона співає пісню:

"Зоре моя вечірняя"

Зоре моя вечірняя, Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Вітки розпустила,

А над самою водою

Верба похилилась.

Ця пісня написана на слова Т. Шевченко і музику Я. Степового.

Коли я слухаю її, стає сумно, спливають образи заходу над річкою, широких схилів Дніпра; красивих дерев, які опускають свої вітки до самої води. І я думаю — яка ж красива природа в наший рідній Україні, як красива душа поета, що склав пісню; і як тонко відчув композитор смуток і надію її слів.
А більше всього мені подобається мамин голос — тихий, сумний, рідний. І я відразу хочу їй чимось до або її втішити. Адже вона — моя найрідніша людина!

Жили на одній березі дві пташки-сусідки. Одна з них  - Сорока, вважала себе великою панею, ходила лише у капелюшках, була дуже заможною і не мала дітей. Інша - Горобчиха. Ця була скромною, одягалася сіренько, у неї була купа галасливих діточок-гороб*ят, які завжди хотіли їсти.
Сорока завжди вихвалялася своїм розумом і багатствами. На ринку вона завжди купувала лише найдорожчі делікатеси. А Горобчиха була тихенькою, мовчазною, бо завжди мала один клопіт - як прогодувати своє сімейство. Тому й на базарі вона купувала лише хліб та дешевий сир. Одного разу зустрілися сусідки по дорозі на ринок та й пішли поряд. Аж раптом бачать - лежить на стежці два камінці. Один - блискучий, аж сяє на сонечку. А інший - тьмяний, сіреньки. От Сорока, будучи хитрою, відразу схопила блискучий, та й каже - цей діамант не для тебе, сірої мишки, тобі вистарчить і камінця. Та й гордо пішла геть. А бідна Горобчиха зітхнула тяжко, підняла камінець, та й думає: " Ну хоч діткам принесу гратися". Але взяла та й потерла камінь. І раптом камінь засяяв. Під шаром пилу виявився справжній діамант. Горобчиха занесла його на базар, продала та й стала жити зі своїми дітками у достатку.
А що ж Сорока? Вона всім вихвалялася, що це справжній діамант. Але одного разу побачив цей камінець Грак-ювелір, та й посміявся з пихатої Сороки. Це виявився звичайнісінький шматок скла.
Ось така історія. Не все те золото, що блищить.