Дайте назву тексту. з горем-бідою доплентались ми з тещею на станцію. до поїзда ще гай-гай, а людей на пероні – мов маку. знаходжу вільне місце, кличу тещу. де там! одвірки плечем підпирає і вдає, що ми незнайомі. а мені добре. п`ю співучу, на весняних вітрах настояну селянську говірку. незчувся, коли й дзвінок на переїзді протискуюсь у вагон, знаходжу місце біля вікна й заплющую очі. тепер ні про що не думати, а лише слухати, слухати. ой, людоньки, ще море ждати до того кумо, а я що кажу? не будь солодкий, бо розлижуть, не будь гіркий – бо ой, а де теща? забилася в куток натомленою поїзд хитнуло, і натовп, зойкнувши в одні груди, кинувся до дверей. – го-го-го! – ні з сього ні з того пробую голос. це таким чином у поважному викладачеві музичної школи прокидається селянський син. зараз він, плюнувши на свій замшевий “суперлюкс”, білі манжети й вишукану літературну вимову, буде завзято торгуватися й шукати в кабанчиках ґандж. – тітко, га, тітко! чого ви правите, як за дурного хату? та у вашого товару очі споловілі йому од сили сорок рублів ціна. а як ви такі вперті, набавлю червінця – і по теща за полу несамовито смикає: – ти на на хвостики дивись! шилом хвостики! – і знову пірнула в базаровий клекіт. ледве знайшов її, у самому кінці аж підвискує, так боїться прогадати: – де це таке видано, щоб за порося та вісімдесят карбованців! побійся бога, і порішили вони збавити по трояку за порося. усякі гроші – хороші, – кажу тещі. – і такі на вулиці не а один з кабанчиків тим часом, нанюхавши дірку в нашому лантусі, ловко піддів її п'ятаком і улюлюкає базар звідусіль, руки наставляє. а воно, бісова кров, поміж тими руками: круть-верть, круть- насилу зловили капосного кабанчика. дірку од черевика зав'язав і лантух на плечі. - ходімо! (м. литвин