Ому кожна людина відчуває щастя по-своєму? безперечно, не знайдеться, мабуть, людини, яка б не чула слова щастя. воно є загальновживаним і, здається, таке зрозуміле. проте варто лише спробувати витлумачити його, як виявиться, що це не дуже просто. чому? мені здається, так відбувається через те, що поняття щастя стосується духовного світу людини. а скільки людей - стільки і світів! тож зрозуміло, що кожен витлумачуватиме щастя по-своєму. для когось - це задоволення, утіха; для інших - добробут, для третіх - гарна і дружна сім’я. хтось щастя розуміє як удачу, талан, інші - як радість. прикладом того, що кожен уявляє щастя по-своєму, є мої друзі. наприклад, я відчуваю себе безмежно щасливою людиною тоді, коли дивлюся свій улюблений серіал для підлітків. коли мій однокласник не вивчив уроку і його не спитав учитель - він теж щасливий. а мій старший брат не уявляє себе щасливим без успішної кар’єри. отже, справжнє щастя приходить тоді, коли людина навчиться жити в ладу із собою, коли її не мучать докори сумління. як стверджує народна мудрість: «не родись багатий та вродливий, а родись при долі та щасливий» (з газети напишіть переказ тексту, додавши самостійно складену кінцівку-роздум про своє розуміння щастя. під час відтворення змісту, використайте свої аргументи (2-3), що підтверджує тезу (крім наявних, можна навести приклади з життя, літератури, мистецтва).

Кожна людина має прожити своє життя так, як вона сама вважає за потрібне.Нам дано мільйони доріг, проте потрібно вибрати лише одну, до якої лежить душа. Цей вибір зробити досить важко, адже можна помилитися і ця помилка змінить усе життя, стане фатальною.. Кожен хоче бути щасливим. Мати вірних друзів, живих батьків та кохану людину поруч з собою. Всі мають різне покликання. Ось наприклад,якась людина мріє стати лікарем, вона робить усе, аби досягти своєї цілі. І їй вдається це зробити. Вона стає справжнім лікарем. І її покликання на землі-допомагати, лікувати і навіть рятувати життя. Так само можна привести дуже багато прикладів. Тому основною задачею кожного є відповідально ставитися до вибору професії та в майбутньому сумлінно її виконувати

Собор стояв посеред снігів у холодній білій самотині. Возносився рожево під саме небо, і низькі хмари черкали об найвищу баню, заплутувалися безпорадно поміж бань нижчих, умить зупинялись у своєму бігові, і тоді видавалося, ніби починає летіти понад землею сам собор, і суцільна його дивна рожевість заступалася жовтістю від кованого золота, яким покрито було бані, й увесь собор зненацька засвічувався, мов щільник, повний меду, і в найпохмуріших душах ставало ясніше від того видовища (З роману П. Загребельного «Диво»).

Текст 2

Біля св. Софії. Як тут тихо, як одразу входиш у світ високого,— сама молиться душа… Могутні тучі каштанів безшелесно стоять на варті золотих верхів… Боже, яке щастя, що цей шедевр у нас є, що він нас єднає!

Софія — душа Києва, душа України. Ніде так, як тут, не почуваєш силу творчого генія, могутній поетичний дух нашого народу. Витвір справді бого-натхненний, як казали колись… І може, вища сила відвела в останню мить чорну руку руйнівника (Зі щоденника О. Гончара).

Текст 3

Мовчить собор. Не видно облупленості, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу… він стоїть, думає свою одвічну думу. Про що вона? Усе тут проходило перед ним, як перед свідком і перед суддею. Ще, здається, недавно рипіли гарби повз нього зі снопами, клекотіла революція на цьому майдані соборному, дзвони калатали на сполох, кликали на сходки, на пожежі, то радісно, то тривожно будили передмістя… Поглядом болю і туги дивилися на нього розширені очі дівчат-полонянок, коли їх тисячами гнали мимо собору в Німеччину. Ридання чув, і крики надії, і залізні туркоти війни, і її, ще страшнішу тишу… (З роману О. Гончара «Собор»).

Які художні засоби використано в текстах? Чи передають вони авторські враження й емоції?

Які образні вислови добирають письменники до собору?