Ть будь-ласка розібрати слова за будовою : благословення , сфантазований, з‘явитись, затишно, влітку, водянистий , перекотиполе, подушка, годоспад, розмовляла , просячи, випробування , віддавши

це не із інета

Объяснение:

Сенс життя в красі та силі прагнення до

цілей, і тому потрібно, щоб кожен момент

буття мав свою високу мету.

Максим Горький

На зорі свого життя людина постає перед питанням: який шлях обрати? Бог дає кожній людині право вибору, а вона вже має визначитися, що їй потрібно в цьому житті, ким вона хоче бути, як вона планує себе реалізувати. Іноді людина з самого дитинства знає, чого вона прагне. Та й дорослі, правду кажучи, частенько полюбляють запитувати у дітлахів про те, ким ті хочуть стати в майбутньому, і щиро посміхаються, почувши наївні побажання щодо професії видатної акторки, талановитого співака чи космонавта. Звісно, все це лишається у безхмарному дитинстві, спогади з якого протягом усього життя тішитимуть, зігріватимуть душу людини. Але буває й так, що хтось увесь час шукає себе і ніяк не може знайти...

Ще видатний англійський письменник Оскар Уайльд говорив: "Ціль людського життя — самовираження. Проявити свою сутність у всій повноті — ось для чого ми живемо". Справді, людина має використати всі свої можливості, якомога краще показати себе. Але досить часто можна почути міркування з приводу того, що талант дається далеко не кожному. Це хибна думка. Так не буває і не може бути. Є лише ледачі та слабодухі люди, які просто не хочуть працювати над собою, бо не бачать перспективи у цьому. Вони лише існують... Коли дитина народжується, Бог дарує їй якісь здібності, хист до чогось. З часом вона обере те, що їй до душі. Звичайно ж, якщо маєш велике бажання, можна розвинути цей талант, удосконалити його, бо сенс життя — це творчість.

Объяснение:

Зважаючи на доленосні і бурхливі події в Україні, бачимо, що Шевченко, як і ота трагічна новоявлена хрещатицька Небесна Cотня сучасних юних героїв гордої і незламної країни, полегла на Майдані незалежності, живе посеред нас, додає сміливості і впевненості у боротьбі з нашими відвертими і прихованими ворогами.

Тарас Шевченко для України і в Україні житиме вічно. Він сьогодні, як ніколи, органічно злився зі своїм великим, нескореним народом і твердо ступає повсюдно у  вільній державі, підсвідомо і свідомо через уста кожного із мучеників нації незалежно від віку промовляє до кривдників:

…не втечете

І не сховаєтеся; всюди

Вас найде правда-мста; а люде

Підстережуть вас на тоте ж,

Уловлять і судить не будуть,

В кайдани туго окують,

В село на зрище приведуть…

                                ("Осія. Глава XIV").

Безневинне Шевченкове страждання – це символ довгих років розп'яття, винищення українського народу. Мучеництво Кобзаря зробило його особистістю просвітленою і наскрізь просякнутою страшними передчуттями апокаліптичності і невідворотності найжахливіших сценаріїв у долі України на багато століть:

Погибнеш, згинеш, Україно,

Не стане знаку на землі...

                         ("Осія. Глава XIV").

На противагу цим словам митець напише й такі, де беззастережно віритиме в торжество правди і справедливості:

Чи буде правда меж людьми?

Повинна буть, бо сонце стане

І осквернену землю спалить.

                   ("О люди! Люди небораки!").

Поет, перебуваючи в 1843 і 1845 рр. в Чигирині, висловить свої найгіркіші і найобурливіші почуття щодо сплюндрованості центру козацької слави в XVII–XVIII століттях, перетворення його на пустку в 1793 році під час приєднання до Російської імперії:

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви

                                              встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

                                      ("Гайдамаки").

Кобзареві надзвичайно гірко болітиме втрата величі козацьких вольностей через нерішучість і недалекоглядність українських керманичів. Цьому періоду виразник  споконвічних прагнень до волі українського народу присвятить і високохудожні полотна ("Дари в Чигирині", "Чигирин з Суботівського шляху", "Чигиринський дівочий монастир"), і літературні ("Чигрине, Чигрине…", "Холодний Яр", "За що ми любимо Богдана", "Розрита могила"). Великий будитель приспаної, а почасти й деформованої психіки українця все-таки, як зазначив представник "розстріляного відродження", літературознавець Сергій Єфремов, "відкрив віко нашої труни, яке опричники Російської імперії забили цвяхами". Сьогодні в цій труні за сотні літ з Божої ласки воскресла Україна, заплативши за це сотнями людських життів і пролитою святою кров'ю мучеників і героїв. Шевченко, опоетизовуючи гірке і драматичне минуле України, робив зриму проекцію на її майбутнє. Тож тому його так боялися і так не бажали чути його закличні молитви, послання, подражанія. Сьогодні у світі реально ожив ще один народ, красивий і сповнений гідності, який із подивом упізнав себе, ідентифікував себе не тільки з давньою славою, не тільки із кров'ю землі, по якій ходив сотні літ; цей народ, незважаючи на зовнішні загрози, вторгнення на початку ХХІ ст. ворожих військ з боку північного сусіда на територію мирної суверенної країни, незважаючи на катування, кров, вбивства від рук легітимного бандитизму в особі чужої Україні, але все ж української влади, нарешті побачив світло великої перспективи і майбуття. Народ цей – український, який ніколи так не називав Тарас Шевченко. Незабутній Петро Яцик, меценат, громадянин Канади українського походження, на кошти якого організовувалися мовні конкурси, присвячені  підняттю престижу української мови, колись зауважив, що "в усіх Шевченкових творах ми часто зустрічаємо слово "Україна", але в жодному місці немає там слова "український". Не було держави – не було й народу в сприйнятті поета. Була територія, яка страшно каралась то "за Богдана", то "за скаженого Петра", то "за панів отих поганих"… Каралась давно, каралась недавно, карається зримо зараз на всіх майданах великого краю. Беззастережно й не оглядаючись навколо, славні сучасні герої разом із священними лозунгами "Слава Україні" – "Героям слава"