А. тетяна поглянула в той бік, куди дивились всі присутні. б. найкращі душевні порухи нічого не варті, якщо вони не приводять до добрих справ в. заздрість найдурніша з усіх вад, адже вона не дає нічого г. коли танули сніги, не всіт вибивалось цупке темно-зелене листя барвінку. д. у метушні людській не помічаю, як проминають і роки, і дні 1. умови 2. причини 3. часу 4. означальна

Тільки-но починало світати, мати, вмившись, зодягала чисту сорочку, підв’язувалася вишитим фартухом і вилазила на лежанку. Я крізь сон чув її лагідну приповідку: «Ну ось і зійшов святець, аж віко підпер!». Незабаром кімната освітлювалася живими зайчиками, спалахували сухі дрівцята, потріскуючи голосними пострілами. Піч гоготіла, коли полум'я лизало своїм язиком челюсті.

Доки варилося снідання, мати місила тісто. То було цікаве видовисько. Материні руки раз по раз занурювалися в діжу, од чого ослінчик аж двигтів. Тісто вимішувалося, крутішало. Коли воно нарешті ставало в'язким, як гума, і вже важко було працювати руками, мати призупиняла роботу, будила свою родину й годувала сніданком. Поснідавши, батько йшов на роботу, а я біг на кінець городу, щоб наламати широких капустяних листків. За цей час в оселі вже стояв паркий дух. На засланому простирадлом ліжкові, а поверх ще й рушником, пузатилося кілька кругленьких паляничок. Мати була вся в роботі. Легкими рухами рук вона витягувала опецьок тіста, вмокала у воду руки, щоб воно не прилипало, й, перекидаючи з однієї долоні в другу, формувала круглу, наче сонце, хлібину. Злегка поплескавши верхівку, ненька клала паляницю на рушник. Робила вона це так вправно, що я навіть не встигав уволю надивитися.

Доки мати викачувала останню, найменшу паляничку, що призначалася мені, я біг за лопатою і, внісши, приставляв її до печі. На лопату клали капустяний листок, змащений олією або притрушений борошном, й усаджували хлібину. Біле тісто паляниці нариз обдувало гарячим духом печі. Нагнічені челюсті покліпували, паче в безмісячну ніч зорі. Іскорками розжареної сажі здригався жар. Зробивши виделкою кілька в, мати шугала лопату з хлібиною в гарячу утробу печі; потім другу, третю, аж доки не сховалася за челюстями й моя паляничка.

Объяснение:

Займенник — це самостійна частина мови, яка вказує на особу, предмет, ознаку, кількість, але не називає їх.НАПРИКЛАД: він, ми, щось (вказують на особу, предмет);той, мій, всякий (вказують на ознаку); скільки, стільки(вказують на кількість).
Займенники відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки?Усі займенники змінюються за відмінками, а деякі, як і прикметники, — ще й за родами та числами.У реченні займенник найчастіше виступає підметом, додатком або означенням, рідше — частиною присудка.НАПРИКЛАД:: Я принесу тобі свою надію... (В. Симоненко).