Увеликій сірій хмарі народилися сніжинки - справжні красуні. а поміж ними була одна особливо чарівна сніжинка, така гарна, легка, срібляста, що кращої не знайти. ось і настав її час летіти в широкий світ. о! як це було прекрасно! сніжинка кружляла над землею у веселому таночку й раді нарешті опустилася на землю, лягла обіч стежки й розчаровано зітхнула. стежка була сірою, брудною, а поруч лежала маленька непоказна крижинка. - ой, як тут незатишно! що мені, такій красуні, тут робити? а ти, крижинко, зовсім некрасива! не хочу я з тобою дружити! - промовила сніжинка. крижинка ще вчора була такою ж красунею, але засмученою не виглядала. придумайте можливе продовження та щасливе закінчення казки

Україна через 1000 років.

- Вітаю пане, чи можу поцікавитись, як ви ставитесь до  новообраного презедента України ?

- Вітаю, нажаль не можу відповісти на це питання.

- Невже, чому не можете?

- Я взагалі ніколи не цікавився політичною ситуацією України, бо . . .

-Як таке можливо ! Ви ж живете в Україні, як можна не цікавитись!?

- хе-хе, я взагалі з Польщі приїхав, на заробітки, ось і не цікавився політикою .

- Ааа, зрозуміло, як вам Україна , га ?

- Взагалі добре, ось працюю я у садочку, збираю яблука , заробляю гривні, потім йду обмінювати їх на злоти і повертатися до Кракова.

- Це добре, ми з сильною економікою, можем і вам до грошима.Щож, успіхів Вам!

- Вам теж !

Одного разу ми з подругою та з її батьком прогулювалися лісом. Час наближався до вечора, і ми вирішили, трохи посидівши, іти додому. І ось раптом ми з подругою мало не крикнули з переляку. У кущах, за декілька метрів від нас, промайнула сіра вовча спина і ми побачили, як вовк, величезний, сірий, побіг вперед лісом, наче не помічаючи нас.

Я була дуже здивована і налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспокоїв нас: "То був не вовк, просто собака, схожий на вовка". Тоді, заспокоївшись, я запитала, чому цей собака тут гуляє, так далеко від людей. І Олександр Степанович розповів мені таку історію...

Була зима. Лісничий, що наглядав за цим лісом і жив неподалеку, йшов рано-вранці на риболовлю і вирішив по дорозі зайти до лісу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лісу, чоловік почув тихеньке скавчання. Він прислухався. Скавуління лунало з-за величезного, припорошеного снігом дерева. Лісничий поспішив туди і за деревом в снігу він побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловік, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю і швидко побіг додому.

Прибігши, він поклав цуценя і почав його гріти. Цуценятко зігрілося, вижило. Лісник його вигодував, виростив. Виріс з маленького кволого цуценяти величезний сірий собака, що назавжди залишився вірним ліснику, що врятував його від смерті. Живе цей пес з лісником, а вдень гуляє лісом. Його всі знають і ніхто не боїться. А звуть його просто — Вовк, бо дуже він схожий на нього.

Почувши цю історію, ми з подругою ще трохи посиділи, а потім раді і щасливі за Вовка пішли додому. І всю дорогу я думала про те, як добре, що на світі є такі люди, які люблять, охороняють тварин і в скрутну хвилину допомагають їм.