3. на місці крапок запишіть слова-антоніми: 1. що в молодості навчишся, то рідко, та зробити, але з чорного a свог о не . землі хліб родить. як знайдеш. 2. дивиться 3'ідає. 4. 3 білого - важко. 5. чужого хорошого не гудь, бережись. 7. на чорній бачить. 3. літо збирає, а 6. 3 добрим дружись, а .. *..

Объяснение:

Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш.

Дивиться рідко, та густо бачить.

Літо збирає, а зима з’їдає.

З білого легко чорне зробити але з чорного біле — тяжко.

Чужого доброго не гудь, а свого поганого не хвали.

З добрим дружись, а лихого стережись.

На чорній землі білий хліб родить.

Спочатку визначимо рід кожного слова:

Торнадо - це вітер, тож чоловічий рід.

Салямі - це ковбаса, тож жіночий рід.

Депо - це транспортне підприємство, тож середній рід.

Кіліманджаро - це гора, тож жіночий рід.

Делі - це місто, тож, середній рід.

1) До нас наближається дуже небезпечний торнадо, треба залишатсья вдома.

2) Сьогодні я в магазині побачив, що моя улюблена салямі подорожчала,  прикро!

3) Після робочого дня всі водії відправляють свої рогаті машини в тролейбусне депо.

4) Одна із моїх найголовніших мрій - піднятися на величну Кіліманджаро.

5) Загадкове Делі дуже манить своєю культурою.

—  Мамо, нам сьогодні таке домашнє завдання задали, — гукнула я до мами, щойно переступила поріг дому, повернувшись зі школи. 
— Яке, мабуть, щось цікаве? — запитала вона. 
—  Я маю написати твір про те, ким я хочу стати. 
—  Це чудово. І ким же ти мрієш стати? — поцікавилася мама. 
—  Не знаю, мамо, я ще не вирішила, — знітилася я. 
— Нічого, в тебе ще буде час визначитися із цим. А хочеш, я розповім тобі, як я мріяла стати лікарем? 
— Авжеж, розкажи, будь ласка, залюбки послухаю, — зраділа я. 
— Так от, коли я була років на п'ять меншою від тебе, я мріяла стати лікарем. Улітку я іноді тиждень-два гостювала у бабусі. Там жила моя двоюрідна сестра Валя і менший братик Іванко. 
—  Це та тітка Валя, що на Полтавщині живе? 
—  Так, саме вона. Разом із нею ми гралися "в лікарню". Виготовляли різні ліки, настойки — з трав, ягід, — і лікували ними ляльок, кошенят чи курчат. Дуже захоплювала нас ця гра. 
—  І що, ви справді давали ті ліки кошенятам та курчатам? — запитала я. 
— Та ні, то ми так уявляли — малі зовсім були. А одного разу ми з Валею ви¬рішили зробити операцію. Вона була хворою, а я — лікарем-хірургом і мала вида¬лити їй апендикс. Звичайно, все було лише грою. 
За лікарню нам правила така собі халабуда, яку ми побудували з гілок і вкри¬ли ряднами. Тут ми й відкрили хірургічне відділення. Валя оголила свій живіт, а я взяла старенький ніж, яким ми кришили траву для ліків, і вже прискіпливо поча¬ла вивчати її живіт, де ж має бути той апендикс? Саме цієї миті до нас зазирнула тітка Галя, Валина мама. 
— Ой, лишенько! Що ж ви тут робите? — злякано вигукнула вона. 
—  У нас тут лікарня, — дружно відповіли ми. 
— А ніж вам навіщо? — зжахнулася вона. 
— Та ми операцію вирішили зробити, апендикс видалити, — пояснили ми. 
— Я вам покажу операцію! Це ж треба таке вигадати! 
-  Але ж це не насправді, ми тільки гралися, — почали виправдовуватися ми. Та все ж таки нам дісталося на горіхи. Тепер, коли я вже доросла і сама стала 
матір'ю, я зрозуміла, чого так перелякалася тітка Галя, побачивши тоді нас. А нам було невтямки, за що ж воно перепало, — закінчила свою розповідь мама. 
Насамкінець я хочу сказати, що моя мама таки стала лікарем-хірургом і вже багатьом людям врятувала життя. Я ще не знаю, ким хочу стати, тож вирішила на¬писати твір про маму. її мрія здійснилася!