Час треба записати словами, всі можливі варіанти 6:55, 7:45. До ть будь ласка.​

шість годин пядесят пять хвилин , без пяти сім, сім годин сорок пять хвилин, без пятнадчяти вісім

6:55 - За п'ять (хвилин) сьома, шоста година п'ятдесят п'ять хвилин.

7:45 - За чверть восьма; чверть до восьмої; сьома година сорок п’ять хвилин.

Вулиця як така почала формуватися в 2-й половині ХІХ століття, отримавши назву Бериславської, оскільки в її кінці починалася дорога на місто Берислав.Сучасне найменування вулиця отримала за радяньських часів, а саме в 1957 році — з нагоди 40-ліття Жовтневого перевороту 1917).У 1950-60-х роках відбулося «друге народження» вулиці — після початку забудови житлових кварталів навпроти Парку імені Ленінського комсомолу. Тут буди зведені 5-типоверхівки. До цього ж на вулиці розташовувалися винятково індивідуальні споруди, городи та пустирі.З кінця 1960-х років вулиця 40 років Жовтня стала вулицею студентів, адже на ній у 1966 році були побудовані корпуси Політехнічного колледжу, заснованого в 1922 році.

Объяснение:

Повість "Климко" переносить нас у тяжкі часи фашистської окупації України. Війна принесла як українцям, так й іншим поневоленим Німеччиною народам хвороби, знущання, голод, смерть. Багато дітей залишилося без батьків, без житла, тому самостійно змушені були шукати помешкання, їжу, одяг. Вони працювали за верстатами поруч із дорослими, не знаючи сну й відпочинку, деяких із них вивезли до Німеччини.

Саме на цей складний час припадає дитинство майбутнього письменника Григора Тютюнника. Війна застала хлопця на Донбасі, а голод змусив його повернутися на Полтавщину, до матері, тому повість "Климко" можна вважати певною мірою автобіографічною. Сам письменник — Григір Тютюнник — був одним із тих підлітків, які опинилися в часи війни перед щоденною смертельною небезпекою. Але ця автобіографічність не означає абсолютне відтворення хроніки життя письменника. Герой повісті "Климко" йде не на Полтавщину, а по сіль, щоб потім продати її і врятувати від голоду улюблену вчительку та себе з другом. В основі твору — враження письменника від того пам'ятного походу дитини тяжкими дорогами війни.

Климко залишається сиротою, виховується у дядька, але той гине від фашистської бомби. Життя змусило хлопця рано подорослішати: він серйозний, відповідальний, хазяйновитий. А після смерті дядька йому довелося покладатися тільки на себе. Мабуть, саме тому і Климко, і його друг Зульфат — чутливі й до чужого горя. Самі беззахисні, вони прихистили у себе свою вчительку Наталію Михайлівну з малою донькою Олею. Зрозумівши, що запасів на зиму обмаль, Климко вирішив іти у Слов'янськ по сіль, на яку можна було наміняти харчів. А йти треба аж 200 кілометрів! Можливо, якби це було потрібно тільки йому, хлопець не наважився б іти в небезпечну мандрівку, але Климко готовий терпіти холод і голод заради друга, заради улюбленої вчительки з немовлям.