1. Укажіть речення, у якому не з іменником пишеться разом.A Спогади докучливі, як (не)жить (В. СимоненкоБ (Не)борода робить чоловіка мудрим (Народна творчістьв У нас, мій коню, шлях, а (не)дистанція (Л. Костенко).гз ніг валить людину (не)праця (М. Самійленко).2. Укажіть рядок, у якому складні іменники пишуться РАЗОМ.А чорно(зем), віце(ректор), хліб(сіль)Бміні(маркет), пройди(світ), інтернет(магазин)в п'яти(класник), авіа(рейс), супер(зірка)ГІвано(Франківськ), зоре(пад), купівля(продаж)​

1. А

2. В

Объяснение:

   Талант - це те, що, безумовно, прикрашає людину, ким би вона не працювала. Це те, чим людина дихає, коли вже нічим і дихати. Талант надає людині сил і бажання жити далі. А це найголовніше!
   Але, щоб не втратити той талант, який у тебе є, треба багато над собою працювати. Кожна справа вимагає важкої праці. Без цього вже ніяк. І якщо людина працює, намагається зробити крок уперед, то успіх уже точно гарантований. Талант багато в чому визначається любов'ю людини до того, що вона робить. Якщо їй це не цікаво, навіщо тоді хотіти того, що в тебе не викликає ніякого захоплення?
   Треба бути працелюбним, щоб щось у тебе вийшло. Коли сидиш, склавши руки, доброго результату від справи не чекай. Потрібні якісь власні зусилля! Там, де одна проблема, з'являється інша. І щоб подолати одну перепону на шляху до розквіту таланту, треба "звернути не одну гору". Таке наше життя. І в ньому така закономірність: чим більше працюєш, тим краще результат, на який розраховує людина.
   Згадаємо великих поетів і письменників! Скільки працював Іван Франко, щоб його визнали генієм? Скільки зусиль доклав Тарас Шевченко, щоб вийти у вищий світ? Він же був сиротою, бідною людиною, а ким став? Тепер він світоч українського народу. Лишилось тільки сказати, що праця відіграє велику роль. І той, хто це знає і хто дійсно над собою працює, стає іншою людиною, що досягає великих вершин.
   Отже, давайте шукати сенс життя, працювати, робити висновки, щоб чогось досягнути у цьому житті!

Нормально?
Жив-був горобець на ім'я Петя. Мама ласкаво називала його «мій пташеня», такий він був маленький і гарненький. Мама його дуже любила і розповідала йому всякі цікаві історії зі свого життя. Петя завжди уважно слухав мамині розповіді, сподіваючись, що в житті все може стати в нагоді. Коли він підріс і почав літати самостійно і далеко, з ним трапилася біда. Він заблукав. Поблизу не виявилося нікого, хто б міг підказати дорогу додому. Тоді Петя задумався і став згадувати мамині історії. Незабаром він згадав, як мама розповідала, що теж у дитинстві заблукала, а до й зірки. Петя зрадів і підняв голову догори. Зірки вже з'являлися на вечірньому небі і з цікавістю гали за маленькою пташкою. Воробей попросив їх до йому, і вони з радістю погодилися. Сміючись, вони вишикувалися в стрілочку, яка вказувала шлях до будинку. Петя подякував веселі зірки і помчав додому. Він летів і думав: «Як добре, коли є у кого попросити про до головне - не сумувати, вихід завжди знайдеться!».
 Коли Петя потрапив додому, відразу ж розповів мамі, як до йому її історія. А мама сказала, що просто так нічого не почуєш, все потрібно осмислювати, а прийде час, - застосовувати.