За що я люблю українську мову іменно не твір, а наприклад, тому що вона милозвучна. Шось подібного Будь ласка хача би 5 прикладів

ответ: Для кожної людини її мова- найкраща. Але в українській мові є щось насправді чарівне, щось співуче, ніжне, лагідне. Вона може бути сумною чи веселою, але вона завжди щира, відкрита, красива. Бо це мова нашої країни, де ми народилися, мова, якою рідна мати співала колискову, мова самого серця, самої душі. Так, звуки рідної мови йдуть із самого серця людини, із серця народу. За все це я дуже люблю свою співучу мову!

Объяснение:

 Великдень – величне свято для кожного із нас. Моя сім’я ретельно готується. Прибираємо, печемо паски та малюємо писанки. Потім освячуємо ці дари. Зранку ідемо до церкви. У ці дні вітаємося словами «Христос воскрес». Цікавими є народні гуляння біля церкви. Можна побачити багатьох друзів, знайомих. Дозволяється на свята усім бажаючим бити у дзвони. Їх відлуння довго лунає навколо.

   Свята несуть радість, добро, зустрічі.Великдень – це дуже велике свято для кожного із нас. У церкві ми освячуємо дари: паски, крашанки та писанки. У ці дні вітаються словами «Христос воскрес». Усі жителі гарно одягнуті. Посмішки на устах. Збирається родина за святковим столом. Я з подругою люблю побити у дзвони біля церкви. Там можна побачити друзів та знайомих. У ці дні дзвін майже не вщухає. Багато охочих спробувати свою силу.

   На Великдень усі радіють.Вчора у місті була хороша сонячна погода. Тепле сонечко привітно усміхалось до перехожих. Посилало на землю яскраве проміння. 

   У цей святковий день було шумно і гамірно. Гучні дзвони кликали до церкви. Люди поспішали на службу. Саме у ці великодні дні збереглась чудова традиція на наших теренах. Після служби брами не зачиняються. Вони відкриті з ранку до глибокого вечора. Багато людей прямують подзвонити у церковні дзвони. Далеко над дзвіницями розстелявся їх бум. 

   А сьогодні не обійшлося без веселого обливання. Це так званий «обливний понеділок». Особливо він тішить дітвору. У такий хороший сонячний день прохолодна вода не лякала перехожих.    

   Великодні свята – це зустрічі в родинному колі, серед друзів. Радість та надія на краще. 

У Україні проживають люди 134 національностей. Кожна має свою самобутню культуру, історію, традиції. Але всім нам слід бути толерантними по відношенню один до одного.
"Толерантність — це гармонія в різноманітті. Толерантність — пошана, ухвалення і розуміння багатої різноманітності культур миру, наших форм самовираження в проявів людської індивідуальності". Це визначення ми знаходимо в "Декларації принципів толерантності" ЮНЕСКО.
На думку моїх однолітків, толерантність — привілей сильних і розумних, таких, що не сумніваються в своїх здібностях просуватися на шляху до істини через діалог і різноманітність думок і позицій.
А на думку моїх батьків, толерантність — це спілкування і свобода думки, совісті і переконань, гармонія в різноманітті, чеснота, яка робить можливими досягнення взаєморозуміння між людьми, батьками і дітьми мирним безконфліктним шляхом.
Але що ж робити, якщо конфлікт затягується і росте стіна нерозуміння?
Пітер Бріч порадив, як легко можна зруйнувати "стіну нерозуміння": "Треба просто посміхнутися і бути ввічливим. Я упевнений, що співбесідник поступить також". Давайте спробуємо, адже всі ми — жителі однієї планети, майже сусіди. Житимемо дружно!