Нежен складний план В ХVІ-ХVIІ ст, територію Україну покривала густа мережа доріг, частина з яких в XIX - початку XX ст. перестала використовуватися. Деякі з них змінили свої напрямки і назви. Одним з таких був відомий Муравський або Соляний тракт ("шлях"), що проходив по вододілах Дніпра і Дону. Він починався від Перекопу, проходив по Катеринославщині, попри Полтаву, Харків, через Курськ і Орловську губернію до Тули. Від Муравського шляху відходили Ізюмський і Кальмиуський. З Києва до Галичини йшов Залізний шлях. Давня Кримсько-Дніпровська дорога проходила від Перекопу через Канів на Київ. Лівобережну Україну перетинали Сагайдачний, Ромодановський і Гетьманський шляхи. Най шим і найбільш архаїчним засобом господарських перевезень в українців, як і в інших східнослов'янських народів, були різні типи "волокуш" - скріплених між собою подовжених жердин, в які впрягали коня і перевозили сіно, солому або іншу поклажу. На початку XX ст. волокуші збереглися в Карпатах, де їх називали "влаки", як і у поляків і білорусів, а на Покутті - "копаниці". Для зимових перевезень застосовували сани ("рожні", "гринджоли" Багаті селяни мали легкі сани зі спинкою і загнутим передком ("козирки", "глабці") - для виїзду. На Полтавщині побутували сани з металевими полозами, рясно прикрашені різьбленням і поліхромним орнаментом. Найбільш поширеним в Україні був чотириколісний віз, в якому передня і задня частини об'єднувалися дерев'яним брусом ("підтокою"). На Слобожанщині віз був схожий на російський віз, на Поліссі - на "білоруські" колеса. Побутували" також вози, у яких при необхідності задня і передня частини розсовувалися ("розворові"). На півдні України були поширені вози, брички ("ходи"), "ианари" і гарби. Для транспортування грунту та вугілля використовувався віз-грабарка, зерно перевозили "безтарками". В Україні широко відомий чумацький віз переважно для перевезення солі - "мажа". Мажа відрізнялася великими розмірами, міцністю та вагою, оригінальним декоративно-художнім оформленням і ретельним оздобленням. Вона мала шкіряний верх і "важницю" - пристосування для зважування; розташований збоку на спеціальних гаках передньої і задньої "люні" (упорка в возі, прикріплена до осі). впрягали в мажу, як правило, пару волів ("паровицю"). Подібну по масивності і розмірах чумацьку мажу була створено в кінці XIX ст. в центральних промислових районах України "мажару" для перевезення важких вантажів. Вона була більша звичайного воза, з більш низькою осадкою. Для перевезення сипучих товарів на задній мажарі був ящик ("скриня"), а при транспортуванні лісу мажара розсувалася. На відміну від мажі вона не мала покриття, відрізнялася грубої обробкою, але більшість деталей її були металевими. В вози і сани впрягали коней або волів. Воловий віз був поширений в центральних районах і на півдні України і замість оглобель оснащувався дишлом з ярмом. В'ючний транспорт, в основній кінний, здавна відомий на Україні, існував тривалий час у гірських і лісистих місцевостях. В історії східних слов'ян важливу роль грали річки, особливо дніпровська водна система. Тут існували різні засоби пересування по воді. Найдавніші з них були видовбані з монолітного дерева: "човни", "струги", "довбанки". Одним з поширених засобів пересування по воді були плоти. В кінці XIX в. в містах України з'являється механізований транспорт: в 1892 р. - перший трамвай в Києві, який змінив конку. Пізніше трамваї з'являються в Харкові, Миколаєві, Одесі та інших містах.