Чому в реченні:Тому першими сторінками стали камені, щити воинів та стіни печер. Тому не виділяється комами?​

Називний ві́сім мільйо́нів дев’ятсо́т со́рок п’ять ти́сяч чоти́риста вісімдеся́т сім

Родовий         восьми́ (вісьмо́х) мільйо́нів дев’ятисо́т сорока́ п’яти́ (п’ятьо́х) ти́сяч чотирьохсо́т вісімдесяти́ (вісімдесятьо́х) семи́ (сімо́х)

Давальний восьми́ (вісьмо́м) мільйо́нам дев’ятиста́м сорока́ п’яти́ (п’ятьо́м) ти́сячам чотирьомста́м вісімдесяти́ (вісімдесятьо́м) семи́ (сімо́м)

Знахідний ві́сім мільйо́нів дев’ятсо́т со́рок п’ять ти́сяч чоти́риста вісімдеся́т (вісімдесятьо́х) сім (сімо́х)

Орудний вісьма́ (вісьмома́) мільйо́нами дев’ятьмаста́ми (дев’ятьомаста́ми) сорока́ п’ятьма́ (п’ятьома́) ти́сячами чотирмаста́ми вісімдесятьма́ (вісімдесятьома́) сімома́ (сьома́)

Місцевий у восьми́ (вісьмо́х) мільйо́нах дев’ятиста́х сорока́ п’яти́ (п’ятьо́х) ти́сячах чотирьохста́х вісімдесяти́ (вісімдесятьо́х) семи́ (сімо́х)

Осінь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою річка, темнів гай. Сонце тільки зійшло. Садок був уже пожовклий. Нога м’яко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повітря було напоєне пахощами від того листя. І ці пахощі, і трохи холодне повітря, і червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як і в садку: жовто і напівмертво. Видно було, що за кілька часу й цього не буде, сніг укриє все, і все буде мертве. Та дарма! Зараз звідусіль віяло свіжістю, бадьорістю, силою. Це мертве віщувало незабаром живе.Те живе, що має прийти, що неодмінно мусить прийти, чулося в усьому: і в цьому свіжому повітрі, і в тому вічноосяйному сонці, і навіть у цьому жовтому листі, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Ні-ні, це була не смерть, а відпочинок — відпочинок здоровий, свіжий