Напишіть власне висловлення на тему:" чи погоджуєтесь ви з думкою Ліни Кстенко, що слова "двозначність" , "двомовність ", "двоєдушність" є страшним ? "​

Носити мундир неважко, а от бути військовим за покликанням — справа не з легких. Така людина повинна бути доброю та чесною, справедливою та сильною духом. Життя військового сповнене стресів та емоційних потрясінь. Адже ситуації, в яких вони опиняються, бувають різними, і їм, як і всім людям у світі, нелегко бачити горе та страждання інших. А уявіть собі, що відбувається в душі того, хто бачив смерть? Чия б вона не була: товариша, колеги або звичайної людини. Тут навіть незламному стане тяжко, а військовий, окрім того, буде відчувати провину за те, що не запобіг втратам.

Бути військовим — означає терпіти різні негаразди. Хтось залишає вдома батьків, хтось кохану, хтось дружину з дітьми. Вони не можуть відмовитися або оскаржити наказ командира. Для них служити своїй країні — найвищий обов’язок.

Справжній військовий повинен бути патріотом своєї країни. У деяких ситуаціях це може бути нелегко, адже часом постає питання вибору: виконати обов’язок перед Батьківщиною або відсторонитися і рятувати себе та родину. На мою думку, якщо людина обрала таку професію, то для неї обов’язок перед державою має бути на першому місці. Ось чому можна вважати, що військовослужбовець — це покликання, бо чесноти для цієї роботи потрібно мати в крові.

І врешті-решт військовослужбовець — це людина, що має честь. Не лише гідність, а саме честь. Це те, що змушує його виконувати обов’язки, взірцево поводитись і гордо нести звання захисника своєї країни.

Професія військового — одна з найпочесніших у світі. Ці люди стоять на варті миру та спокою. Разом із витривалістю та незламністю вони несуть у своєму серці добро, патріотизм та чесність, що змушує усіх людей із повагою ставитися до них. Тому кожному з нас потрібно рівнятися на них

Объяснение:

Жила-была Весна. Уже пришло её время царствовать, но Зима никак не хотела уступать Весне дорогу. Долго шла Весна тайком, прячась от ветров и снегопадов, вьюг и метелей. Переступала тихонечко, незаметно, чтобы Зима её не видела, и не стала чинить препятствия. А то возьмёт да ненароком вышлет ей навстречу своё снежное войско.

Но всё сложилось удачно. Весна пришла и начала шлёпать по лужам.

— Ты зачем, Весна, гонишь талые снега?

— Чтобы разбудить природу, поторопить подснежники, выстелить полянки мягким, зелёным бархатом.

Подмигнула Весна солнышку – оно засветило ярче, помахала рукой небу – и небесная лазурь заиграла красками.

Но что это? Весна вдруг внезапно расстроилась. Она увидела берёзку, сломанную снегопадом. Подняла Весна березку, прислонила её к рядом стоящей липе, а место слома затянула потуже своим платочком.

Выздоравливай, берёзка! Грейся под лечебным солнышком, вдыхай свежий, весенний воздух.

А тебе, Весна, спасибо! За доброту, за тепло, за березку!