Перебудувати речення так, щоб підмети стали з звертаннями. Будьльска це дуже

Роза – мой любимый цветок. Невозможно пройти мимо розы, не остановив на ней свой восторженный взгляд. Истинная королева – королева цветов. Как полагается настоящей королеве, роза очень стойкая, к тому же, этот цветок с характером – посмотрите на ее шипы. Они защищают ее от случайных прохожих и животных. Какой благоухающий аромат у этого цветка! Он никого не оставит равнодушным. Какие нежные лепестки! Словно алмазы, переливаются на солнце капельки росы на лепестках! Роза- чудное творение природы!

Сочинение про розу

Я долго размышлял над темой произведения. Я не мог решить, какой именно цветок мой любимый. Все цветы, которые растут в саду и на клумбах - очень красивые. Мне нравятся белые хризантемы, красные тюльпаны, простые полевые ромашки. Но мой любимый цветок - это все-таки роза!

Розовые кусты в нашей стране высаживают на клумбах, чтобы украсить улицы и усадьбы. Влюбленные мужчины дарят своим избранницам букеты из этих цветов. Розу недаром считают королевой цветов. Ее лепестки пышные и одновременно нежные. Особенно приятно наблюдать, когда в этих нежных лепестках скрывается капля росы. Она напоминает маленький драгоценный камень.

А какой божественный аромат имеет роза! Только за один аромат этот цветок достоин королевской короны. Он привлекает внимание ярких бабочек, полосатых пчелок. Они запасаются у розы сладким нектаром. Роза дарит окружающему миру не только свою красоту, она к тому же полезна.

Красавица-роза растет на длинном и стройном стебле. Часто эта стебель покрыт острыми шипами. Но это не отталкивает меня от моего любимого цветка. Я понимаю, что роза просто должна защищаться. Было бы очень обидно, если бы такую красоту съели какие-то вредители или домашний скот.Су

ществует множество видов роз: ярко-красные, темно-бордовые, белые, розовые, кремовые, желтые и другие. Ученые даже вывели сорта с черными лепестками! А я среди этого разнообразия люблю именно красные и розовые розы. Хотя белые тоже прекрасны ... Все розы очень хороши, и сложно выбирать среди них лучший сорт.

Я всей душой люблю этот цветок и всегда радуюсь, когда вижу розочки в садах, в букетах или на клумбах.

Объяснение:

Журналіст: Добрий День, Миколо Павлович! Дуже вдячна за те, що ви згодились дати невеличке інтерв’ю. Я не буду торкатися вашої політичної кар’єри та професійної діяльності, а запропоную лише декілька запитань, відповіді на які дуже цікавлять ваших, Микола Павлович, прихильників. Тож, перше питання: Які міста, зокрема, в нашій країні Вам найбільше подобаються?

М. П.: Як-то кажуть: «Там, де я ще не був». Місто, яке мені подобається з самого дитинства – це Київ. А ще мені подобаються невеличкі українські міста, перебуваючи в яких я отримую душевний покій та дійсно відпочиваю.

Журналіст: Яку кухню любите?

М. П.: Звісно, рідну, українську! Особливо борщ та вареники з вишнями.

Журналіст: Хто ж, на Вашу думку, кращий кухар – чоловік чи жінка?

М. П.: Це вже доведено часом, що чоловік. Бо перетворити приготування їжі на мистецтво може лише чоловік. За винятком сім’ї. Але для щоденного приготування їжі – це все ж таки жінка. Лише жінки, за що ми їм дякуємо, готові витримати усю цю буденність. Це ж можна з голоду померти, якщо чоловік буде готувати! Спробуйте самі… (Микола Павлович сміється).

Журналіст: Вас, Миколо Павлович, називають епатажною особистістю. А який Ви з друзями, зокрема у сім’ї?

М. П.: Я не вважаю себе епатажною людиною. Та, на мій жаль, я ніколи не був і романтиком. Квіти дружині не часто дарую, та іноді намагаюсь зробити якусь приємну романтичну несподіванку.

Журналіст: Чи збігаються Ваші з дружиною погляди на виховання сина?

М. П.: Повністю збігаються. Але моя участь у цьому важливому процесі мізерна через брак часу. Уявляєте, він іноді може видати таке, що диву даєшся, наприклад, «не порушуйте мої конституційні права!».

Журналіст: Що Вам подобається, а що не подобається в людях?

М. П.: Найбільше мені не подобається чванство. Коли людина некомпетентна, немудра, або ще гірше – зовсім тупа – це найбільше мені не подобається. Причому це не тільки неприйняття моральне і психічне, а навіть фізичне. Але я ненавиджу цих людей без жодної агресії ззовні.

Журналіст: Яка література Вам подобається?

М. П.: Найбільш усього – класичні українські і російські літературні твори та поезії.

Журналіст: Скількома мовами ви розмовляєте?

М. П.: Українською, російською, польською, інколи англійською. Італійську мову, на відміну від англійської, знаю набагато краще, але користуюсь нею дуже рідко.

Журналіст: А яка музика грає у Вас в машині?

М. П.: Віддаю перевагу сучасній легкій естрадній музиці та класичним творам, знову ж, у сучасній обробці. Така музика не відволікає від дороги.

Журналіст: А як Ви вирішуєте життєві труднощі?

М. П.: Частіш усього залишаюся один на один з собою. Це дурниці, коли кажуть – розкажи, поділися, зніми тягар і тобі полегшає. Мені від цього не стає легше. Я дивлюся телевізор, слухаю музику або надаю перевагу повному абстрагуванню. І рішення приходить само собою.

Журналіст: Які у вас, Миколо Павлович, плани на найближче майбутнє?

М. П.: Великих планів не має, а маленькі ви побачите самі, бо я завжди на виду.

Журналіст: Дуже Вам дякую за цю цікаву розмову. Успіхів Вам і до побачення.

М. П.: І Вам і і до побачення!