Лише прислівники що вказують на час дії наведено в рядку

Я вважаю, що Ява і Павлуша – справжні герої.

Це можна проілюструвати, наприклад, таким епізодом з їхнього життя.

Одного разу Ява і Павлуша вирішили приїхати в Київ і покататися на атракціонах, тому що хотіли подарувати собі більше радості.

 Аж раптом вони помітили своїх старих «товаришів», Книша і Бурмила, які підозріло себе поводили. Тишком-нишком, так щоб їх ніхто не побачив, йшли вони до каси, поки не було касирки. Коли ж дійшли, витягли лома, зламали непомітно замок, забрали всі гроші, та й пішли, крадькома озираючись.

Наші герої бачили їх згори, коли були на «Атракціоні лебедів». Хлопці вирішили бути справжніми «пінкертонами» та спіймати злочинців. Я вважаю, що це хоробрий учинок, який характеризує юнаків, як справжніх героїв. Спустившись згори, вони побачили сліди, які вели від каси кудись. Касирка репетувала, дізнавшись про грабіж, та побігла у розпачі скаржитись міліції.

Ява і Павлуша пішли по гарячому сліду. Спочатку відбитки ніг вказували на кінотеатр «Лейпциг», потім на фонтан торгового майданчику «Колібрис», звідти сліди зигзагами прямували до кафе «Чайхона Базар». Юні інспектори заглянули обережно всередину та побачили злодіїв. «Руки вгору!- налякали злодіїв хоробрі хлопці – ми знаємо, що ви пограбували касу». Ті схопилися й побігли швидко на вихід, але там на них чекала міліція, яку «пінкертони» викликали наперед, перш ніж забігти до зали.

Відважність і рішучість хлопців поєдналися з обачливістю і мудрістю.

Бандитів заарештували, але, як виявилось потім, це були лише зйомки фільму, де грали Книш і Бурмило, бо вони стали знаменитими після перших пригод «Тореадорів». Та це не применшує подвиг наших улюблених лицарів із Васюківки.

Отже, Ява і Павлуша є реальними героями, адже вони виявили себе мужніми, справедливими, розумними і обережними. Вони прагнули послужити суспільству.

Пригоди маленького жолудя
На великому-превеликому дубі, що ріс на узліссі, одного літа виріс Жолудь. Звісно, він був не сам: на цьому дубі було дуже багато жолудів. Висіли жолуді й розмовляли між собою, милувалися небом та лісом. Прийшла осінь, жолуді один за одним достигали та падали на землю. Впав на землю і наш Жолудь. Раптом хтось взяв його і поклав у кишеню. Це був хлопчик, він прибіг сюди разом з друзями по жолуді. Вони любили грати у війну і жолуді у них були за кулі. Того дня вони теж побігли на пустир і грали у війну, кидаючи жолуді один в одного. Жбурнули Жолудя у повітря, полетів він високо-високо і впав на землю поряд з маленьким струмком. Хтось з хлопців наступив на Жолудь, вдавивши його у землю. Більше Жолудь нічого не бачив.
Скоро настала осінь і Жолудь міцно заснув. Прокинувся він тільки коли настала тепла весна. Але це був уже не Жолудь: на березі струмочка простягнув листя до сонця маленький Дубок.